Глава 48. Поряд

Дорога додому була мовчазною.

Місто миготіло за вікнами автомобіля жовтими ліхтарями, світлом вітрин, червоними стопами машин попереду, але ні Катя, ні Назар майже цього не помічали.

Кожен був у своїх думках.

Катя сиділа, повернувшись до вікна, і дивилась на відображення власного обличчя в темному склі. Вона почувалась емоційно виснаженою. Сьогоднішній день ніби вивернув усе навиворіт. Ще вранці вона була готова розлучитися. Вдень — думала, що остаточно втратила чоловіка. А зараз… зараз усе змінилось знову.

Вона згадувала слова Клари Львівни. Зіпсовані презервативи. План. Фото. Маніпуляції. І найбільше її вразило навіть не це.

А те, що Назар теж став жертвою.

Вперше за ці дні Катя подумала не лише про свій біль, а й про його.

Він не обирав цього. Не мріяв про дитину від майже незнайомої дівчини. Не планував інше життя. Його просто поставили перед фактом.

Вона повільно перевела погляд на чоловіка.

Назар мовчки вів машину, міцно стискаючи кермо. На щелепі сіпався м’яз. Він виглядав втомленим. Ні — розбитим.

І Катя раптом зрозуміла, що за цей тиждень жодного разу не подумала, як страшно зараз йому самому.

Коли вони піднялись у квартиру, Катя відчула дивне тепло ще в коридорі. Дім. Їх дім.

Її погляд ковзнув по знайомих речах — вазі з сухоцвітами біля входу, м’якому світлу вітальні, пледу, який вона залишила на дивані перед від’їздом.

Усе було на своїх місцях. Наче цей тиждень не розділив їх. Наче тут усе ще жила їхня любов.

Катя раптом зрозуміла, як сильно сумувала. За квартирою. За ранками тут. За запахом кави. За Назаром.

— Я в душ, — тихо сказала вона.

Назар лише кивнув.

У ванній Катя сперлась руками об умивальник і подивилась на себе в дзеркало. Очі були втомленими.

Але вперше за останні дні в них не було паніки. Лише буря емоцій, яку вона більше не могла стримувати.

Вона любила його. Попри біль. Попри страх. Попри все це божевілля.

Катя заплющила очі. Вона психолог. Завжди аналізувала ситуації холодним розумом. Але зараз рішення приймало не її мислення.

Серце. І воно вже давно все вирішило.

Коли вона вийшла з ванної, у квартирі було тихо. Назар стояв біля панорамного вікна. Руки в кишенях темних штанів. Піджак лежав на кріслі. Краватки вже не було. Верхні ґудзики сорочки розстібнуті, рукави трохи закочені. 

Такий домашній. Такий її. І такий втомлений.

Він дивився на нічне місто, але Катя була впевнена — не бачив нічого перед собою.

У цю секунду її серце стиснулося від болю за нього. Назар завжди здавався сильним. Впевненим. Людиною, яка контролює життя. А зараз вона вперше побачила чоловіка, в якого це життя наче забрали з рук.

Катя навіть не подумала. Просто підійшла. Тихо. І обняла його зі спини. Руками за талію. Притулилась щокою між його лопаток.

Вона отямилась лише тоді, коли почула власний голос.

— Я поряд… У нас усе буде добре.

Це говорив не її розум.

Серце.

Назар завмер. А потім вона відчула, як він глибоко вдихнув. Наче весь цей тиждень не дихав нормально. Він повільно розвернувся в її обіймах і одразу притягнув Катю до себе. Міцно. Але дуже обережно. Наче боявся знову втратити.

Катя притиснулась до нього сильніше й раптом зрозуміла:

вона його пробачила.

Розлучення вона більше не хотіла. Так, їхнє життя тепер буде складнішим. Так, попереду буде багато болючих моментів. Так, Яна ще може створити їм проблеми.

Але зараз Катя точно знала — вона хоче пройти це поруч із Назаром.

Бо те, що зробила Яна, було підло. Дитина не мала ставати пасткою. Не мала бути способом прив’язати до себе чоловіка. Діти мають народжуватись із любові. З бажання двох людей. А не з розрахунку.

— Катюш… — Назар уткнувся лобом у її волосся. — Кохаю тебе. Дуже сильно кохаю.

Його голос зірвався.

— Я так сумував за тобою цей тиждень… Ти навіть не уявляєш.

Катя мовчала, слухаючи, як швидко б’ється його серце.

— Я зроблю тебе щасливою, чуєш? — тихо говорив він. — У нас буде найкраща родина. Я все для цього зроблю.

Він відсторонився зовсім трохи, щоб подивитись їй в очі. І Катя побачила там страх. Справжній. Глибокий.

— Ти маєш знати одну річ, — тихо сказав Назар. — Я ніколи не буду будувати родину з жінкою, яку не кохаю.

Він ковтнув повітря. Наче ці слова давались важко.

— Діти мають рости в любові. Не в брехні, не в імітації щастя. Якщо між чоловіком і жінкою нічого немає — дитині краще бачити батьків окремо, ніж жити в домі, де всі нещасні.

Катя мовчки слухала.

А Назар ніби вперше дозволив собі сказати те, що носив у собі весь цей час.

— Мене обманули, Катю. І я досі не можу це нормально усвідомити.

Він нервово провів долонею по волоссю.

— У мене було зовсім інше життя в голові. Інший план. Я хотів дітей із тобою. Хотів бачити тебе вагітною. Хотів разом обирати ім’я, сперечатись через колір дитячої кімнати, переживати перше УЗД…

Його голос став тихішим.

— А тепер мій первісток народиться від жінки, яку я майже не знаю. Просто тому, що вона так вирішила.

Катя відчула, як він сильніше притискає її до себе.

— І найстрашніше знаєш що? Я не знаю, що відчуваю до цієї дитини.

Він говорив це майже пошепки. Ніби боявся власних думок.

— Я не знаю, чи зможу її полюбити. Бо зараз, коли думаю про все це… я відчуваю тільки злість. І провину за те, що взагалі так думаю.

Катя підняла руку й провела долонею по його щоці.

— Ти не монстр, Назар.

Він заплющив очі від її дотику.

— Я просто хотів інше життя…

— Я знаю.

— І я не знаю, що ще придумає Яна. Не знаю, як вона буде поводитись далі. Але ти маєш знати головне.

Він подивився Каті прямо в очі. Твердо. Впевнено.

— Ти — моя дружина. Головна жінка в моєму житті. Кохана. І завжди будеш на першому місці.