Глава 46. Розлучення

Катя повернулась у місто в понеділок зранку.

Дорога назад видалась важкою. Наче кожен кілометр наближав її не додому, а до чогось болючого і неминучого.

Вона дивилась у вікно машини й думала про те, як швидко може зруйнуватись життя.

Ще кілька тижнів тому вони обирали диван у вітальню, сперечались через колір штор і сміялись, що їм треба більше шаф, бо Назар захопив уже половину гардеробної.

А зараз вона їде обговорювати розлучення.

І найстрашніше — вона все ще кохала його.

Саме тому це так боліло.

Катя домовилась про зустріч коротко.

«О 13:00. У твоєму офісі».

Назар відповів одразу.

«Добре».

Без зайвих слів. Але вона знала — він зрозумів, про що буде розмова.

Коли Катя зайшла в офісний центр, їй стало важко дихати.

Тут усе нагадувало про нього. Про них. Нещодавно вони разом приїжджали на роботу. Потім вони разом їхали додому.

Охоронець внизу привітно посміхнувся. Секретарка Назара посміхнулась їй тепло, але усмішка одразу зникла, коли вона помітила чоловіка поруч із Катею.

Адвоката. В професійному колі всі знали його і його специфіку роботи - розлучення.

Катя побачила, як змінився вираз її обличчя.

— Назар у себе, — тихо сказала дівчина.

Катя лише кивнула.

Двері в кабінет були відчинені.

Назар стояв біля панорамного вікна. У темних штанах і білій сорочці з розстібнутими верхніми ґудзиками. 

Втомлений. Осунувшийся. Наче за ці кілька днів він постарів.

Він обернувся на звук кроків.

І завмер.

Спочатку побачив Катю. Потім чоловіка поруч із нею. І його погляд одразу став жорстким.

— Це що? — холодно спитав Назар.

Катя стиснула пальці.

— Мій адвокат.

Кілька секунд у кабінеті стояла абсолютна тиша.

Назар коротко усміхнувся. Небезпечно спокійно.

— Серйозно?

— Абсолютно.

Адвокат зробив крок вперед.

— Добрий день. Ми хотіли б обговорити процес розірвання шлюбу…

— Ні.

Його голос прозвучав різко. Твердо. Без вагань.

Катя напружилась.

— Назар…

— Я не дам тобі розлучення.

Вона завмерла.

— Що?

Він підійшов ближче.

Очі темні. Втомлені. Але вперті.

— Я. Не. Дам. Тобі. Розлучення.

Катя нервово видихнула.

— Ти не можеш мене змусити залишатись у шлюбі.

— Можу затягнути це на роки.

Адвокат уже хотів щось сказати, але Назар навіть не подивився в його бік.

— У мене достатньо знайомих у судах. І якщо треба — цей процес буде тривати дуже довго.

Катя відчула, як всередині починає закипати злість.

— Ти зараз серйозно?!

— Абсолютно.

— Тобі мало того, що ти вже зруйнував?!

— Я нічого не руйнував!

— У тебе буде дитина від іншої жінки!

— І це не означає, що я перестав кохати тебе!

Його голос луною вдарився об стіни кабінету.

Катя здригнулась.

Назар провів рукою по волоссю. Він виглядав так, ніби сам себе ледве контролює.

— Катю… — вже тихіше сказав він. — Я не відпущу тебе через це.

— А через що тоді?! — її голос затремтів. — Коли народиться дитина — ти будеш потрібен там! У тебе вже зараз інша сім’я!

— Немає в мене іншої сім’ї!

Катя різко дістала телефон.

Відкрила фото. І простягнула йому.

— А це що тоді?

Назар глянув на екран.

Фото біля клініки. Яна сяє. Його рука на животі.

І цей момент знову викликав у нього лють.

— Клара Львівна, — крізь зуби сказав він.

— Не має значення хто надіслав! Ви тут виглядаєте щасливими!

— Я посміхнувся не через Яну!

Він різко підняв очі на Катю.

— Я відчув поштовх дитини.

Катя мовчала.

— Розумієш? — тихіше сказав Назар. — Просто… дитина ворухнулась.

В його голосі з’явилось щось розгублене. Майже беззахисне.

— Це був дивний момент. Незрозумілий. Але я не дивився на Яну й не думав: «Боже, яка вона прекрасна».

Він нервово засміявся. Гірко.

— Я взагалі зараз нічого до неї не відчуваю, окрім роздратування і злості.

Катя опустила погляд. А він продовжив:

— Вона дзвонить мені по десять разів на день. Її мати влаштувала якийсь марафон із руйнування мого життя. І єдине, про що я думаю останні дні — як повернути тебе.

Його голос став тихішим.

— Ти — моя дружина.

Катя відчула, як всередині все боляче стискається.

Бо вона вірила йому.

І це було найгірше.

Бо від цього не ставало легше.

— Але дитина все одно буде, Назар.

Він заплющив очі на секунду.

— Так.

— І це змінить усе.

— Ні.

— Змінить!

Її голос зірвався.

— Я не хочу бути зайвою! Не хочу сидіти й чекати, поки ти поїдеш до них! Не хочу ділити тебе з іншою жінкою!

— Я не з Яною!

— Але будеш прив’язаний до неї назавжди!

Тиша. Важка. Болюча.

Назар дивився на Катю так, ніби вона прямо зараз вислизала з його рук. І він не знав, як її втримати.

Саме в цей момент задзвонив його телефон.

На екрані висвітилось:

«Яна».

Катя гірко усміхнулась.

— Символічно.

Назар скинув виклик.

Одразу. Але через секунду телефон задзвонив знову. І ще раз. І ще.

Катя відвела погляд.

— Я заїду сьогодні забрати свої речі.

— Ні.

— Назар…

— Ми не закінчили цю розмову.

— А я закінчила.

Вона розвернулась до дверей. І це був момент, коли Назару вперше стало по-справжньому страшно. Бо Катя виглядала не зламаною. А втомленою.

Наче вона вже почала відпускати його.

Він різко взяв ключі зі столу.

— Добре. 

Катя здивовано глянула на нього.

— Що?

— Поїхали додому. Там поговоримо. Спочатку самі без адвоката.

— Я не хочу…

— А я не хочу втрачати дружину.