Глава 37. Пані Громова

Катя любила океан з першого погляду.

Мабуть, тому перший день у Домінікані пролетів для неї як сон — теплий, яскравий, занадто красивий, щоб бути справжнім. Сонце тут було іншим. Воно не пекло, а огортало шкіру теплом. Повітря пахло сіллю, квітами і якимось дивним відчуттям свободи.

Вони прилетіли ще зранку. Дорога виснажила, але варто було Каті побачити бірюзову воду й пальми, як втома миттєво зникла.

— Я хочу тут жити, — серйозно сказала вона, стоячи босоніж на теплому піску.

Назар засміявся, обіймаючи її зі спини.

— Добре. Купимо будинок. Тільки не зараз, бо я ще після квартири морально не відійшов.

Катя тихо засміялась і сперлась на нього спиною. Поруч із Назаром усе стало якимось правильним. Простим. Наче життя перестало бути складною задачею і нарешті перетворилося просто на життя.

Вони плавали в океані, лежали на шезлонгах, пили коктейлі просто з ананасів, гуляли територією готелю. Марта фотографувала все підряд, Аня носилась пляжем і тягнула всіх будувати замки з піску, Адам жартував, що це найкраща «спонтанна» відпустка в його житті.

І тільки Назар час від часу загадково усміхався.

Катя помічала це.

Але не могла зрозуміти чому.

Увечері вони повернулися в номер втомлені й щасливі. Катя довго стояла на балконі в тонкому халаті, слухаючи шум океану.

— Ти дивний сьогодні, — сказала вона, коли Назар підійшов ближче.

— В хорошому сенсі?

— В дуже задоволеному собою сенсі.

— Мені просто добре.

Він поцілував її у плече.

І саме в цей момент у Каті задзвонив телефон.

Вона відкрила повідомлення — і завмерла.

Кілька секунд просто дивилась у екран, не кліпаючи.

— Назар…

— Ммм?

— Що це?

Він підняв голову й спокійно глянув на телефон у її руках.

Ні здивування. Ні шоку. Ні навіть спроби зробити вигляд, що він бачить це вперше.

— А. Уже прийшло.

Катя повільно перевела на нього погляд.

— Уже прийшло?!

У застосунку було офіційне повідомлення про призначення онлайн-церемонії шлюбу.

Дата — завтра.

Час — 12:00 за Києвом.

І 5:00 ранку — тут, у Домінікані.

Катя повільно опустилась на край ліжка.

— Назар… завтра весілля?

— Формально — так.

— Що значить формально?!

Він відклав речі й підійшов ближче.

— Це просто сама реєстрація. П’ятнадцять хвилин максимум.

— П’ятнадцять хвилин?!

— Катю…

Вона знову подивилась у телефон.

Її серце билося якесь дивно важко.

Вона ж погодилась на пропозицію в Дії лише декілька днів тому. Вони вже були там офіційно нареченими. Вона думала весілля буде коли вони визначаться з датою.

Вона навіть подумати не могла, що дату призначать настільки швидко.

І що це станеться тут. Завтра.

— Я не готова, — тихо сказала вона.

Назар присів навпроти.

— До чого саме?

Катя нервово усміхнулась.

— До того, що завтра я стану твоєю дружиною.

Він дивився на неї так спокійно, ніби для нього це було найправильніше й найочевидніше рішення у світі.

А вона раптом відчула дивний смуток.

— Я навіть сукню не купила…

Назар мовчав.

— Я хотіла, щоб мама була поруч. Хотіла нормальне весілля. Хотіла хоча б красивий ранок нареченої, а не… це.

Вона махнула телефоном у повітрі.

— Це виглядає як якась формальність.

Його погляд став м’якшим.

— Катю…

— Ні, я знаю, що це все одно важливо. Просто… я не так це уявляла.

У кімнаті на кілька секунд запала тиша. Чути було тільки океан за відчиненим балконом.

Назар повільно взяв її за руку.

— Гей. Подивись на мене.

Вона неохоче підняла очі.

— Ти справді думаєш, що я дозволю тобі запам’ятати наше весілля як п’ятнадцять хвилин у Дії?

Катя насупилась.

— А хіба не так і буде?

На його губах з’явилась дивна усмішка. Така, від якої в Каті одразу виникло відчуття, що він щось задумав.

— Довірся мені, — тихо сказав він.

— Назар…

— Просто довірся.

Вона ще кілька секунд дивилась на нього. А потім видихнула й поклала голову йому на плече.

— Я тебе коли-небудь приб’ю.

— Але вже як законна дружина.

Катя тихо засміялась.

Але тривога все одно залишилась десь усередині.

Вночі вона довго не могла заснути. Прокручувала в голові повідомлення. Завтрашній ранок.

Те, що вона навіть не підготувалась. І думку, що, можливо, це її єдиний шлюб у житті — а він почнеться настільки дивно.

Будильник вона поставила на четверту ранку.

План був простий: прокинутись, тихо привести себе до ладу, вдягнути щось красиве, зробити хоча б легкий макіяж.

Але коли будильник задзвонив — вона лише сонно вимкнула його.

— Ще п’ять хвилин…

І знову заплющила очі.

Розбудив її Назар.

— Катю.

Вона сонно поморщилась.

— Ммм?..

— Кохана, без десяти п’ять.

Катя різко сіла на ліжку.

— Що?!

Вона схопила телефон.

4:50.

— Ні-і-і…

Назар уже ледь стримував сміх.

— Ми ще встигаємо одружитися.

— Я навіть не нафарбувалась!

— Це не проблема.

— Назар!

Вона виглядала настільки щиро нещасною, що він усе ж сів поруч і обійняв її.

— Гей. Це просто формальність. Без фото, без гостей, без нічого. Ти ж сама казала, що головне — не штамп.

— Але це ж весілля…

— І саме тому воно буде ідеальним.

Катя скептично глянула на нього.

— У піжамі?

— Ну а що? Не кожен може сказати, що одружився в ліжку на острові в Домінікані.

Вона не витримала й засміялась.

— Це буде найдивніша історія для наших дітей.

— Зате незабутня.

Назар нахилився ближче й ніжно поцілував її в лоб.

— І ти все одно найкрасивіша наречена, яку я бачив. Навіть сонна.