Глава 36. Сукня і змова століття

Серед тижня Марта подзвонила Каті ближче до вечора.

Катя саме закінчила консультацію й сиділа в кабінеті, допиваючи вже холодну каву, коли на екрані висвітилось ім’я подруги.

— Ну що, наречена, — пролунало замість привітання. — Як життя сімейне?

Катя усміхнулась.

— Ми ще не сімейні.

— Обручка на пальці каже інше.

Катя машинально подивилась на руку.

Вона вже настільки звикла до каблучки, що майже перестала її помічати. Тонкий обідок із камінцем красиво блищав у світлі лампи.

— До речі, — продовжила Марта, — я одна її помітила?

— Схоже, що так.

— Ну вибач, після новини про вас із Назаром, а потім ще й появи Олі вагітної… там усі були занадто шоковані.

Катя засміялась.

— Це був дуже дивний вечір.

— Це був матеріал для серіалу.

Катя похитала головою, усміхаючись.

— До речі, а коли весілля?

Катя на секунду замовкла.

— Дати ще немає.

— Але?

— Але точно не раніше весни.

Марта хитро всміхнулась, хоч Катя цього й не бачила.

— Тоді нам треба піти вибрати тобі сукню.

— Марто…

— Що? Просто подивитись.

Катя фиркнула.

— “Просто подивитись” у вашому з Назаром виконанні звучить небезпечно.

— То що? Субота?

Катя кілька секунд помовчала. А потім несподівано навіть для себе самої сказала:

— Добре.

У суботу вони зустрілись біля весільного салону.

Катя приїхала трохи раніше й тепер стояла навпроти великих вітрин, за якими висіли десятки білих суконь.

Дивне відчуття. Ще кілька місяців тому вона навіть не уявляла себе нареченою.

Тим більше — нареченою Назара. А тепер стояла тут із обручкою на пальці й думала про весілля так, ніби все це абсолютно правильно.

— Ти зараз втечеш? — пролунав голос Марти поруч.

Катя повернулась.

— Думаю.

— Пізно. Я тебе вже здала консультантам.

— Зрадниця.

— Найкраща подруга.

Усередині салону пахло тканиною, парфумами й кавою.

Спочатку Катя лише дивилась.

Потім погодилась приміряти одну сукню. Потім ще одну. І ще.

— Ні, ця занадто пишна.

— У цій я схожа на зефір.

— О боже, а тут стільки блискіток, що можна осліпнути.

Марта сміялась майже безперервно. А потім консультантка принесла ще одну сукню.

І все змінилось.

Легка. Ніжна. Без зайвого пафосу. Вона ніби не кричала про весілля — вона просто була красивою.

Коли Катя вийшла з примірочної, Марта замовкла. Повністю.

Катя повільно підійшла до великого дзеркала. І завмерла. Наче вперше побачила себе такою.

Жінкою, яка справді кохана. Яка не боїться майбутнього. Яка готова сказати “так” не лише Назару, а й новому життю.

— Катю… — тихо сказала Марта.

— Вона ідеальна.

— Так.

Катя провела долонями по тканині.

— Я навіть боюсь питати ціну.

— Не псуй момент.

Катя тихо засміялась, але очей від дзеркала не відводила.

— Шкода, що до весілля ще купа часу.

Марта ледь не вдавилась повітрям.

— Ну… так.

— Я куплю її десь ближче до весни.

— Ага.

Марта відвернулась, ховаючи усмішку.

Бо вже знала, що цю сукню вона купить сама. І через два тижні привезе в Домінікану.

Катя не помітила дивної поведінки подруги.

Вона все ще дивилась на себе. На сукню. На обручку.

І вперше за довгий час їй було абсолютно спокійно.

Поки консультантка допомагала зняти сукню, Марта задумливо сказала:

— Знаєш… тобі дуже пасуватимуть чайні троянди.

— В сенсі?

— Букет. Не класичні білі, а саме чайні. Ніжні такі… теплі.

Катя усміхнулась.

— Так… мабуть, ти права.

Марта ледь помітно видихнула.

Ще один пункт для Назара.

Увечері вони всі зібрались у Марти вдома.

Аня бігала по квартирі з новою розмальовкою, Адам вовтузився біля духовки, а Назар сидів на кухні з таким спокійним виглядом, ніби не був організатором цілої секретної операції.

Катя одразу помітила, як він подивився на неї.

Уважно.

Затримав погляд.

— Що? — підозріло запитала вона.

— Нічого.

— Назар.

— Ти просто дуже красива сьогодні.

Марта мало не вдавилась чаєм.

Катя лише фиркнула й сіла поруч.

Вечеря проходила легко й шумно. А потім Адам раптом відкрив ноутбук.

— Так, у нас є питання.

Катя одразу примружилась.

— Коли ви так починаєте — це завжди погано.

— Не погано. Геніально, — виправив Адам.

Марта швидко підхопила:

— Ми знайшли дуже хороший гарячий тур.

— У Домінікану, — буденно додав Адам.

Катя здивовано подивилась на них.

— Ви серйозно?

— Абсолютно, — кивнула Марта. — Ми з Адамом давно хотіли кудись вибратись.

— І вирішили запропонувати вам, — додав Адам.

Назар зробив максимально задумливий вигляд.

— До речі… це цікаво.

Катя перевела на нього погляд.

— Ти теж про це не знав?

— Ні, — занадто спокійно відповів Назар.

Марта ледве стримала усмішку.

— Катю, там шикарний готель, — продовжувала вона. — Океан, сонце, все включено.

— Але це дорого, — автоматично сказала Катя.

— І що? — спокійно відповів Назар. — Ми працюємо без відпочинку вже кілька місяців.

— У нас квартира, весілля…

— Гроші — не проблема.

Катя замовкла. Вона справді хотіла поїхати. Просто боялась дозволити собі ще більше щастя. Наче його вже й так було занадто багато.

Назар взяв її за руку.

— Я хочу нашу першу спільну відпустку.

Катя подивилась на нього. На його спокійний упевнений погляд. На те, як тепло він стискає її долоню.

І зрозуміла, що вже погодилась ще до того, як вимовила це вголос.

— Добре, — тихо сказала вона. — Полетіли.

Марта швидко опустила очі в чашку, ховаючи задоволену усмішку.