Глава 34. Таксі

Таксі повільно рухалось нічним містом. За вікнами миготіли ліхтарі, мокрий після вечірнього дощу асфальт відбивав світло, а всередині машини було тихо й тепло. Після шумного ресторану ця тиша здавалась навіть занадто затишною.

Катя сиділа, притулившись плечем до Назара. Його долоня лежала поверх її руки, великим пальцем він повільно водив по її шкірі, ніби заспокоював.

Свято вийшло дивним. Хорошим. Теплим. Але дивним.

Занадто багато емоцій на один вечір. І поява Олі теж залишила після себе якийсь дивний післясмак.

Катя мовчала хвилин десять, дивилась у вікно, а потім тихо сказала:

— Я сьогодні дещо зрозуміла.

Назар повернув голову до неї.

— Що саме?

Катя усміхнулась куточком губ.

— Яким хочу наше весілля.

Він одразу ожив. Це було помітно навіть у напівтемряві салону.

— О, нарешті ми дійшли до конструктиву, — пожартував він. — А то я вже думав, що ти плануєш просто одного дня поставити мене перед фактом.

Катя тихо засміялась.

— Ні. Просто… сьогодні я зрозуміла, чого точно не хочу.

Вона трохи помовчала, підбираючи слова.

— Я не хочу велике весілля. Не хочу ресторан на сто людей. Не хочу всіх цих конкурсів, ведучих і чужих поглядів.

Назар уважно слухав.

— Але я хочу сукню, — продовжила Катя тихіше. — Хочу красиві фотографії. Хочу сонячний день. Хочу, щоб у нас залишилась пам’ять про цей момент… і щоб потім було що показати дітям.

Від слова “дітям” Назар ледь помітно усміхнувся.

Катя цього не помітила.

— І я хочу, щоб це був день лише для нас двох, — додала вона. — Без друзів.

— Через сьогодні?

Катя видихнула.

— Частково.

Вона повернулась до нього.

— Назар… вони вже бачили тебе нареченим. Уже були на твоєму весіллі. Уже дивились, як ти одружуєшся з іншою жінкою. Я не хочу стояти поруч і думати, що хтось зараз порівнює. Краще було тоді чи зараз. Щасливіший ти зараз чи був тоді. Я цього не хочу.

Назар дивився на неї кілька секунд мовчки. Потім підніс її руку до губ і поцілував пальці. 

— Я був би і в спортивному костюмі щасливіший зараз, ніж тоді в дорогому смокінгу, — сказав він тихо.

Катя ковтнула повітря. І чомусь саме ця проста фраза зачепила її сильніше за всі його гучні зізнання.

— І ще одне, — продовжила вона вже трохи легше. — Я не хочу сніг.

Назар засміявся.

— Це зараз була головна умова?

— Абсолютно. Ніякого верхнього одягу, сірих дерев і замерзлих фотографів. Я хочу сонце.

— Добре, сонце організуємо.

— І без листопада.

— Дуже складна жінка мені дісталась.

— Терпи.

— Уже терплю.

Вони усміхнулись одне одному.

Катя знову повернулась до вікна.

— Єдина людина, яку б я хотіла запросити… це мама.

— Ви близькі?

— Так. Хоч і бачимось рідко. Вона далеко живе, але ми постійно телефонуємо одна одній. Вона знає про тебе.

— І що каже?

Катя усміхнулась тепліше.

— Що я вперше звучу щасливою.

Назар мовчки слухав.

— Я скинула їй фото обручки, — додала Катя. — Вона була в захваті. Сказала, що в тебе хороший смак.

— Я старався.

— Це було помітно.

Він усміхнувся, але вже за секунду його обличчя стало серйознішим.

— А твоя мама хоче зі мною познайомитись?

— Дуже.

— Це лякає.

— Не бійся, вона хороша.

— Всі так кажуть про своїх мам.

Катя тихо засміялась і вперше за вечір повністю розслабилась.

Потім трохи подумала й запитала:

— А твої батьки?

Назар відкинувся на сидіння.

— Вони вже кілька років живуть за кордоном. Ми спілкуємось… але не дуже часто.

— Вони знають про нас?

— Ні.

Катя здивовано повернулась до нього.

— Чому?

Назар на секунду замовк.

— Вони важко пережили моє розлучення. Хоча це смішно, враховуючи, що шлюб давно був формальністю. Але вони дуже любили Олю. І весь час вірили, що ми “ще налагодимо”. Що в нас буде справжня сім’я.

Він гірко посміхнувся.

— Думаю, їм важко прийняти, що п’ять років можна жити поруч із людиною і не бути сім’єю.

Катя мовчала.

— Я скажу їм про тебе, — додав Назар тихіше. — Просто хочу зробити це нормально. Не телефоном між робочими дзвінками.

Катя кивнула. Вона розуміла.

Таксі зупинилось на світлофорі. За вікном миготіла реклама цілодобової кав’ярні.

Катя повернулась до Назара і раптом сказала:

— Після сьогоднішнього вечора я зрозуміла ще дещо.

— Ммм?

Вона дивилась йому прямо в очі.

— Я готова одружитися з тобою швидше, ніж планувала.

Назар завмер.

Катя навіть помітила, як змінився його погляд.

— Серйозно?

— Так.

— Це зараз найкращий подарунок на день народження.

— Не перебільшуй.

— Я абсолютно серйозний.

Вона усміхнулась.

— Просто сьогодні я зрозуміла… що немає сенсу тягнути. Люди все одно щось говоритимуть. Завжди. Але це наше життя.

Назар дивився на неї так уважно, ніби боявся пропустити хоча б слово.

— І якщо для тебе це так важливо… то я готова.

Він нахилився і повільно поцілував її. Тихо. Ніжно. Без поспіху.

Так, ніби в цьому поцілунку було більше, ніж просто вдячність.

Коли він відсторонився, його лоб залишився притиснутим до її.

Він усміхнувся так задоволено, що Катя одразу зрозуміла — він уже щось задумав.

_________________________________________________________________________

✨ Іноді найважливіші рішення приходять не після ідеальних моментів, а після дивних, незручних і емоційних вечорів. Саме тоді стає зрозуміло — хто поруч не випадково.

Як думаєте, яку несподіванку готує Назар? 😏
Діліться думками в коментарях, ставте ❤️ та підписуйтесь, щоб не пропустити підготовку до весілля Каті й Назара 🥹