Глава 33. Несподівана гостя

Свято вже давно перейшло в ту стадію, коли всі розслабились остаточно. Гучна музика стала тихішою. Розмови — відвертішими. Сміх — голоснішим.

Хтось танцював, хтось сидів біля столу, хтось уже перебрався ближче до бару. У ресторані панувала та сама тепла атмосфера, яка буває тільки в компаніях, де люди знають одне одного роками.

Катя вперше за вечір справді видихнула.

Вона сиділа поруч із Назаром, тримаючи келих шампанського, і ловила себе на думці, що все пройшло набагато краще, ніж вона уявляла.

Ніхто не засуджував. Не ставив незручних питань.

А Назар…

Катя повернула голову в його бік. Він саме щось обговорював із Адамом, але одна його рука лежала на спинці її стільця. Постійний контакт. Постійне нагадування, що вона поруч із ним.

І їй це подобалось. Дуже. Вона ще ніколи не почувалась настільки… обраною.

Назар ніби відчув її погляд. Повернув голову. Ледь усміхнувся.

— Що?

— Нічого.

— А очі кажуть інше.

Катя тихо засміялась.

І саме в цей момент біля входу в зал почався якийсь рух. Хтось із гостей обернувся. Потім ще хтось.

І Катя теж машинально перевела погляд у той бік. Спочатку вона не зрозуміла, чому раптом стало так тихо.

А потім побачила Олю.

Вона стояла біля входу в світлому брючному костюмі, з розпущеним волоссям і трохи невпевненою усмішкою.

Кілька секунд Катя просто дивилась на неї. А потім погляд опустився нижче.

На живіт. Невеликий. Ледь помітний. Але достатній, щоб зрозуміти.

Вагітна.

У Каті всередині все обірвалось настільки різко, що вона навіть перестала чути музику. У голові промайнуло тільки одне:

Назар.

Вона навіть не усвідомила, як різко підвелась із-за столу. Назар одразу повернувся до неї.

— Катю?

Але вона вже йшла. Швидко. Майже тікаючи. Їй раптом стало нічим дихати.

Тераса ресторану зустріла прохолодним осіннім повітрям.

Катя вийшла назовні й сперлась руками об перила. Серце билося десь у горлі.

— Тихо, — прошепотіла вона сама собі. — Думай.

Але думати не виходило.

У голові миттєво з’явились десятки картинок.

А що якщо?..

А що якщо вони поспішили?

А що якщо Назар щось не договорив?

Двері за спиною відчинились. Вона навіть не обернулась. Бо й так знала, хто це. Назар підійшов майже одразу.

— Катю.

Вона різко видихнула.

— Вона вагітна.

— Так.

Катя нарешті повернулась до нього.

— Це твоя дитина?

Вона ненавиділа те, як тремтів її голос.

Назар кілька секунд просто дивився їй в очі. Спокійно. Без злості. Без образи.

А потім підійшов ближче.

— Ні.

Катя мовчала.

— Рідна, — тихіше сказав він. — Це фізично не може бути моя дитина.

— Звідки ти знаєш?

— Бо ми з Олею не спали разом останні сім місяців.

Катя завмерла.

Назар обережно взяв її за руку.

— Подивись на її живіт. Термін значно менший.

Вона машинально згадала.

Так.

Справді.

— І, якщо ти забула, — додав Назар вже м’якше, — Оля живе з Олегом.

Катя прикрила очі.

Господи.

Їй стало соромно за свою паніку. За цей страх. За те, як швидко вона встигла себе накрутити.

— Я знаю, — тихо сказала вона. — Просто…

— Ти злякалась.

Вона кивнула.

Назар легко торкнувся її щоки.

— Катю, я б не будував із тобою майбутнє, якби в мене десь паралельно була вагітна дружина.

Попри все, вона нервово засміялась.

— Звучить логічно.

— Я сьогодні взагалі дуже логічний.

Катя видихнула вже спокійніше.

І саме в цей момент двері тераси знову відчинились.

Оля.

Вона зупинилась біля виходу й одразу підняла руки вгору.

— Так, я вже зрозуміла, що моя поява — це рівень “ефектний провал”.

Катя раптом не стримала сміх.

Нервовий. Але щирий.

— Якщо чесно, — сказала вона, — це найгірший момент для ефектних появ.

Оля скривилась.

— Я не хотіла нікого лякати.

Потім подивилась на Катю.

— І ні, це точно не Назарова дитина. У нас із ним шлюб був дивний, але не настільки.

Катя остаточно видихнула.

Напруга почала відпускати.

 Назар запитав:

— Як ти тут опинилась?.

— Отримала смс запрошення, — сухо відповів він.

Катя підняла брову. І тут її раптом пробило на сміх. Справжній. Вона прикрила обличчя долонею.

— Господи…

— Що? — не зрозуміла Оля.

Катя похитала головою.

— Просто я зараз усвідомила, що Назар реально запросив колишню дружину на свій день народження.

Оля посміхнулась.

Назар провів рукою по волоссю і здається нервовопосміхнувся.

— Чорт. Це не я, — одразу сказав він. — Це помічник.

— Ага, звісно, — протягнула Катя. — Дуже особистий підхід.

Оля сперлась ліктями об перила тераси.

— Насправді я прийшла не сваритись.

Вона стала серйознішою.

— Мені важлива ваша компанія. Я не хочу після розлучення перетворитись на “ту саму колишню”, яку всі уникають.

Катя мовчки слухала.

— І мені було цікаво, як усі відреагують на зміни, — чесно додала Оля. — На вас. На мене. На все це.

Назар спокійно кивнув.

— Реакція, здається, нормальна.

— Так.

Оля усміхнулась.

— І, якщо чесно… ви гарно виглядаєте разом.

Катя трохи розгубилась від цих слів.

А Оля вже подивилась на неї уважніше.

— І ти виглядаєш щасливою.

Катя не знала, що відповісти.

Бо це була правда.

Оля перевела погляд на Назара.

— А ти вперше за багато років виглядаєш живим.

На секунду між ними промайнула якась дивна тиша. Без злості. Без образ.

Швидше — втомлене прийняття того, що їх історія завершилась.

Оля легенько усміхнулась.

— Добре. Я, мабуть, піду. Не хочу остаточно зіпсувати ваш романтичний вечір своєю вагітною присутністю.