Глава 32. Офіційно

Субота почалась для Каті з нервів.

До дня народження Назара залишалось кілька годин.

І якщо сам Назар був дивно спокійним, то Катя була вся на нервах. Справжніх.

Тих, від яких постійно холодніють долоні й хочеться сто разів перевірити, чи все ти взяла, чи нічого не забула, чи нормально виглядаєш і чи взагалі варто було погоджуватись на цю авантюру.

Вона стояла посеред спальні у халаті й дивилась на нову сукню, що висіла на шафі.

Темно-смарагдова. Відкрита спина. Стримана спереду й абсолютно небезпечна ззаду.

Катя довго сумнівалась, чи не занадто це.

Але потім вирішила: якщо вже сьогодні вони вперше офіційно з’являться разом як пара — вона хоче виглядати так, щоб Назар забув власне ім’я.

У ванній шуміла вода. Назар був у душі.

Катя підійшла до ліжка й ще раз перевірила коробку, це був ще один подарунок.

Темно-графітова сорочка. І краватка — в тон її сукні.

Ідея прийшла їй абсолютно спонтанно.

І тепер, дивлячись на цей комплект, Катя відчувала дивне хвилювання.

Це було дуже… по-сімейному. Дуже по-жіночому. Наче вона вже несвідомо будувала щось більше, ніж просто стосунки.

Двері ванної відчинились. Назар вийшов у рушнику, витираючи волосся. І завмер.

Катя взяла коробку й простягнула йому.

— Що це?

— Відкрий.

Назар відкрив коробку й дістав сорочку. Потім краватку. І кілька секунд мовчав.

Катя раптом почала хвилюватися.

— Якщо тобі не подобається —

— Катю.

Він підняв на неї очі. І в тому погляді було стільки тепла, що вона одразу замовкла.

— Мені дуже подобається.

Назар підійшов ближче.

— Ти купила мені одяг під свою сукню?

— Можливо.

— Тобто сьогодні ми будемо виглядати як парочка, яка разом уже років десять?

— Я б сказала — як люди, у яких є смак.

Він засміявся. А потім раптом обійняв її за талію й притиснув до себе.

— Ти навіть не уявляєш, як мені це подобається.

— Що саме?

— Оце все.

Він легенько торкнувся краватки.

— Те, як ти вже поводишся зі мною.

Катя примружилась.

— Як саме?

— Як дружина.

Вона одразу пирхнула.

— Але ми ще не одружені.

— Це тимчасова проблема.

Катя закотила очі, але усмішку приховати не змогла.

А Назар тим часом уже розглядав сорочку уважніше.

— До речі, ти усвідомлюєш, що тепер мені страшенно цікаво, як виглядає твоя сукня?

— Ні.

— Катя.

— Ні, пізніше.

Він прищурився.

— Це жорстоко.

— Це виховний процес.

Назар уперся лобом у її плече.

— Я зараз починаю розуміти, чому чоловіки вмирають раніше.

До ресторану вони ледь не запізнились.

Спочатку Назар занадто довго дивився на Катю, коли вона нарешті вийшла зі спальні у сукні.

— Ти неймовірна.

Здавалось що від враження, йому знадобилось багато часу, щоб вимовити цю просту фразу.

Потім вони потрапили у величезний затор через аварію.

І тепер сиділи на задньому сидінні таксі, поки місто повільно тягнулось у вечірніх вогнях.

Назар весь цей час не зводив із Каті очей.

— Припини так дивитись, — пробурмотіла вона.

— Не можу.

— Мені здається що ти мене роздягнув поглядом і я гола.

— Можливо, так...

Катя нервово видихнула.

Те, чого вона боялась найбільше.

Сьогодні все стане реальним. Не тільки для них. Для всіх.

Назар ніби відчув її напругу. Взяв за руку. Переплів пальці.

— Кохана.

Вона повернула голову.

— Все буде добре.

— Ти не можеш цього знати.

— Можу.

Він усміхнувся.

— Бо я поряд.

І чомусь саме після цих слів їй стало трохи легше.

Біля ресторану вже стояло багато машин. Всередині грала музика, лунали голоси. Свято було в розпалі.

Катя зупинилась біля входу.

— Я хвилююсь.

Назар подивився на неї кілька секунд. А потім нахилився й легко поцілував у скроню.

— Тоді хвилюйся разом зі мною.

— Ти теж хвилюєшся?

— Катю, я зараз офіційно заведу тебе в кімнату, повну наших друзів, як жінку, яку кохаю. Звісно, я хвилююсь.

У грудях у неї щось стислось. Сильно. Тепло.

Назар простягнув руку.

— Готова?

І цього разу вона не вагалась. Вклала свою долоню в його.

В зал вони зайшли разом. Одразу. Відверто. Без спроб приховати щось.

Розмови стихли буквально на секунду.

Бо всі помітили. Їх руки. Їх погляди. Те, як Назар дивився на Катю. І те, як Катя дозволяла йому це.

Першою широко усміхнулась Марта. Потім Адам. Хтось із друзів здивовано підняв брови. Хтось одразу почав усміхатись.

А Марк… Марк просто завмер із келихом у руці.

Назар навіть не дав нікому часу почати ці незручні розмови. Він спокійно обійняв Катю за талію й сказав:

— Думаю, варто одразу прояснити ситуацію. Це Катя. Моя кохана жінка. І моя майбутня дружина.

Тиша тривала секунди дві. А потім вибухнула емоціями.

— ЩО?!

— Ви серйозно?!

— Нарешті!

— Я ж казала!

Марта виглядала так, ніби готова була відкрити шампанське просто комусь в обличчя від щастя.

Катя відчула, як щоки починають палати.

— Назар…

— Що? — невинно перепитав він. — Я ж нічого не збрехав.

— Ти міг попередити про частину з “майбутньою дружиною”.

— А, то тебе тільки це збентежило?

Вона штовхнула його ліктем. Він засміявся. І напруга раптом почала зникати.

Люди підходили привітати. Хтось жартував. Хтось казав, що давно підозрював.

І тільки Марк став тихішим. Катя помітила це майже одразу.

Весь вечір загалом проходив легко. Було багато музики, сміху, алкоголю, тостів.

Назар постійно торкався її. То клав руку на спинку її стільця. То нахилявся щось прошепотіти. То легко цілував у скроню. І кожен цей жест був дуже… власницьким. Але дивно ніжним.