Глава 31. Бажання

Ідея подарунка прийшла до Каті абсолютно випадково.

Вона сиділа в кабінеті між консультаціями, дивилась у монітор і розуміла, що не може зосередитися на роботі. До дня народження Назара залишалось менше тижня, а вона досі не мала жодного нормального варіанту подарунка.

Парфуми — банально.

Годинник — занадто офіційно.

Сорочка? Краватка? Портмоне?

Все це виглядало так, ніби вона обирає подарунок колезі, а не чоловікові, від якого у неї перехоплювало подих щоразу, коли він просто клав руку їй на поперек.

Катя крутила ручку між пальцями й задумливо дивилась у вікно.

Що взагалі дарують людині, у якої майже все є?

І тут її ніби вдарило. Не річ. Враження. Емоцію.

Щось особисте. Щось, що неможливо купити.

Катя повільно випрямилась у кріслі.

А потім усміхнулась сама до себе.

— О, це небезпечно… — тихо пробурмотіла вона.

Бо ідея їй сподобалась одразу. Занадто одразу.

Подарувати Назару одне бажання.

Будь-яке.

У межах адекватного, звісно, але сам факт… сам сенс цього подарунка був значно глибшим, ніж просто гра.

Для психолога бажання — це не про каприз. Це про людину. Про те, що вона приховує. Чого боїться. Чого хоче насправді.

Каті стало цікаво.

Яке саме бажання обере Назар? Щось безглузде й веселе? Щось романтичне? Чи… щось дуже особисте?

Вона впіймала себе на тому, що їй справді кортить це дізнатися.

У п’ятницю ввечері Катя забрала з друку щільний чорний конверт із золотим тисненням. Всередині лежав сертифікат. 

“Одне бажання пана Громова.
Термін дії — 1 рік.
Виконавець: Катерина Левицька.
Без права передачі третім особам.”

Нижче стояв її підпис.

І маленька примітка:

«Забороняється використовувати для аморальних та кримінальних авантюр.»

Катя довго сміялась, коли це дописувала.

Але чомусь саме ця фраза зробила подарунок ідеальним. Живим. Їхнім.

У суботу вона прокинулась раніше за Назара.

Кілька секунд просто лежала, дивлячись на нього. Спокійний. Розслаблений. Такий домашній.

За останні тижні Катя звикла прокидатись поруч із ним настільки швидко, ніби її життя завжди мало виглядати саме так.

Назар спав на животі, однією рукою обіймаючи подушку. Ковдра трохи сповзла вниз, відкриваючи спину.

Катя посміхнулась. І тихенько вислизнула з ліжка.

У ванній вона довго розглядала себе в дзеркалі. Нова білизна справді була дуже гарною.

Темно-бордовий комплект із тонкого мережива сидів на ній настільки красиво, що навіть Катя, яка зазвичай ставилась до себе критично, залишилась задоволена.

Волосся вона залишила розпущеним. Легкий блиск на губи. І все.

Сертифікат вона акуратно скрутила в трубочку та засунула за резинку трусиків.

Від власної ідеї їй стало смішно й трохи ніяково.

— Господи, мені майже тридцять років, — пробурмотіла вона. — Чому я хвилююсь як студентка?

Але хвилювалась. Ще й як. Серце калатало так, ніби вона збиралась не будити чоловіка, а грабувати банк.

Вона повернулась до ліжка й нахилилась над Назаром.

— Прокидайся.

Він щось незрозуміло пробурмотів й ліниво відкрив очі.

Спочатку сонно.

А потім його погляд зосередився.

І повністю змінився.

— Боже…

Катя ледь усміхнулась.

— З днем народження.

Назар повільно піднявся на ліктях, не відводячи від неї погляду.

— Я зараз правильно розумію, що це найкращий ранок мого життя? — хрипко спитав він.

Катя стояла біля ліжка, грайливо спершись одним коліном на нього..

— Це залежить від того, як ти поводитимешся далі.

Назар сів на ліжку. Він одразу поклав руки їй на талію й притягнув до себе.

— Ти неймовірна, — тихо сказав він, проводячи долонею по її стегну.

Катя нахилилась до нього ближче

— У мене для тебе подарунок.

— Мені вже подобається формат.

Вона засміялась.

— Ні, серйозно.

Катя дістала сертифікат і простягнула йому.

Назар здивовано звів брови.

— Що це?

— Читай.

Він розгорнув папір.

Спочатку на його обличчі було нерозуміння. Потім зацікавлення. А потім… щось інше. Більш глибоке.

Назар перечитав текст вдруге.

Повільніше.

— Одне бажання? — перепитав він тихо.

Катя кивнула.

— Будь-яке?

— У межах Кримінального кодексу.

Він хмикнув, але погляд залишався дуже уважним.

Назар підняв очі на неї.

— Це дуже сміливий подарунок, Катю.

— Я знаю.

— Ти хоч розумієш, що я можу загадати?

— Саме тому й цікаво.

Він дивився на неї ще кілька секунд.

А потім раптом потягнув ближче до себе.

Так різко, що Катя тихо засміялась, втрачаючи рівновагу й опиняючись у нього на колінах.

— Ти зараз виглядаєш дуже задоволеним собою, — пробурмотіла вона.

— Бо моя жінка подарувала мені офіційний дозвіл на одну авантюру.

— Я ще можу передумати.

— Ні, — одразу відповів він. — Документ уже підписаний.

Катя засміялась знову.

Їй подобалось бачити його таким. Живим. Легким. Щасливим.

Назар провів пальцями по її оголеному стегну. Повільно. Ніби смакуючи сам факт, що вона поруч.

— І коли я можу використати свій подарунок?

— У тебе є рік.

— О, ні, сонце. Так не працює. Тепер я думатиму про це постійно.

— Це твої проблеми.

Він примружився.

— Мені вже страшенно цікаво, що саме ти вклала в цей подарунок.

Катя нахилилась до нього ближче.

— А мені цікаво, що саме ти попросиш.

Їх погляди зустрілись. І в цю секунду атмосфера знову змінилась. Стала тихішою. Гарячішою.

Назар повільно ковзнув долонею їй по спині.

— Я, до речі, теж маю для тебе подарунок.

— Який?

— Себе.

— Це дуже самовпевнено.