Глава 30. Запрошення

Після вечері квартира наповнилась тихим затишком, поки це тимчасове їх житло, але все одно їх. Не тим гучним щастям, яке показують у фільмах, а справжнім — живим, домашнім. На кухонному столі стояли дві чашки з чаєм, десь тихо працювала посудомийка, а Катя сиділа на дивані, підібгавши під себе ноги, й переглядала варіанти тканини для штор.

Назар лежав поруч, поклавши голову їй на коліна. Його рука ліниво ковзала по її стегну поверх домашніх штанів, а сам він дивився не в телефон, а на неї.

Катя це відчувала.

— Що? — посміхнулась вона, не відриваючись від екрана.

— Нічого.

— Брешеш.

— Я просто думаю, що ти дуже красива, коли серйозна.

Катя фиркнула.

— Я обираю штори.

— Саме про це і кажу. Ти дивишся на тканину так, ніби вирішуєш долю країни.

— Це важливо.

— Звісно. Ми ж не можемо жити з неправильними шторами.

Вона опустила телефон й подивилась на нього зверху вниз.

— Ти з мене знущаєшся?

— Ні. Я вже змирився, що в нашій сім’ї буде диктатура дизайну.

Катя ледь посміхнулась і машинально провела пальцями по його волоссю. Назар прикрив очі від цього дотику.

В такі моменти їй ставало страшно. Не через нього. Через те, як легко поруч із ним вона почала відчувати себе вдома.

Назар відкрив очі й підняв голову.

— До речі… ми так і не обговорили весілля.

Катя застогнала й відкинула голову на спинку дивана.

— Назар…

— Що “Назар”? Я взагалі-то наречений тепер. Маю право.

— Ти надто активний наречений.

— Я просто організований.

— Ні. Ти преш як танк.

Він засміявся й сів поруч, закинувши руку їй на плечі.

— Добре. Давай спокійно. Яке ти хочеш весілля?

— Я не знаю.

— Велике чи маленьке?

— Не знаю.

— Літо чи зима?

— Не знаю.

— Весна?

— Назар.

— Що?

— Ми заручені менше доби.

— І?

Вона подивилась на нього з тією сумішшю розгубленості й сміху, яка останнім часом з’являлась у неї все частіше саме через нього.

— Ти квапиш події.

— Я просто не бачу сенсу тягнути.

— Люди після пропозиції іноді роками живуть разом, а вже потім одружуються.

Назар задумливо кивнув.

— Жах.

Катя розсміялась.

— Для тебе все, що довше місяця — це вже “затягнули”.

— Катю, я з тобою диван другий тиждень вибираю. Я вже морально виснажений.

— Це нормально.

— Ні, це тортури.

Вона штовхнула його плечем.

— Ти драматизуєш.

— Я абсолютно серйозний. Якщо ми ще кілька років будемо “просто жити разом”, то я не переживу вибір столу в їдальню.

Катя захитала головою, сміючись.

А Назар раптом став серйознішим.

— Я справді хочу, щоб у нову квартиру ми заїхали вже чоловіком і дружиною.

Його голос був спокійний. Без тиску. Без вимоги. Просто чесний.

Катя опустила погляд.

— Це все одно дуже швидко.

— Для кого?

— Для всіх.

— Мене не дуже хвилюють “всі”.

— А мене хвилюють.

Назар трохи помовчав.

— Через те, що я недавно розлучився?

Катя чесно кивнула.

— Люди будуть говорити.

— Люди завжди говорять.

— Назар…

— Катю, послухай. Я прожив п’ять років у шлюбі, який шлюбом був тільки на папері. І тепер, коли в мене нарешті є жінка, яку я кохаю… я не хочу робити вигляд, що мені байдуже.

Вона мовчала.

— Я не хочу ховати тебе. Не хочу вдавати, що між нами “нічого серйозного”. Бо це серйозно.

Його пальці переплелись з її.

— І якщо чесно… я дуже довго чекав тебе.

Катя відчула, як у грудях щось боляче стиснулось.

Вона іноді забувала, що для нього це теж не випадкова історія. Що він не просто захопився. Він ішов до неї давно.

Її телефон раптом коротко дзвінко пискнув.

Катя глянула на екран і здивовано підняла брови.

— Що там? — запитав Назар.

Вона мовчки показала телефон.

Назаровий погляд ковзнув по повідомленню.

“Запрошення.
День народження Назара Громова.
Субота, 18:00.
Ресторан “Verdi”.
Dress code: cocktail.”

Катя засміялась.

— Це що зараз було?

Назар  фиркнув.

— А, точно.

— “Точно”? Ти запросив мене на свій день народження офіційною розсилкою?

— Не я. Помічник.

— Це новий рівень романтики.

— Все серйозно. У мене організований хаос.

Катя сміялась вже відкрито.

— Назаре, ти зробив мені пропозицію, а через кілька годин я отримую автоматичне запрошення на банкет.

— Вибач. Список гостей, ресторан і меню були узгоджені ще кілька місяців тому.

— І ти просто забув мене попередити?

— Я сам забув.

Вона похитала головою.

— Це дуже смішно.

Назар забрав у неї телефон і відклав на стіл.

— Але якщо серйозно… ми можемо не йти.

Катя здивовано подивилась на нього.

— Що?

— Якщо ти не готова зараз усім розповідати про нас — я все скасую.

— День народження?

— Легко.

— Через мене?

— Через нас. Я хочу щоб в цей день ти була поряд.

Він говорив це так просто, ніби дійсно був готовий за секунду перекреслити всі плани заради її комфорту.

Катя дивилась на нього кілька секунд.

А потім повільно посміхнулась.

— Це буде некрасиво.

— Що саме?

— Скасовувати свято після розсилки.

— Тобто?..

Вона нахилилась ближче.

— Думаю… я готова піти з тобою.

Назар завмер.

— Як пара?

Катя спеціально зробила задумливий вигляд.

— Можливо,  не варто поспішати.

Але Назар бачив бісиків в її очах.

— Катя.

— Що?

— Не знущайся з мене.

Вона тихо засміялась.

— Так. Як пара.

Він дивився на неї так, ніби почув саме те, чого чекав дуже давно.