Глава 24. Відрядження

Кілька днів без Назара промайнули швидко. Настільки швидко, що Катя інколи ловила себе на думці: вона навіть не встигла нормально посумувати — настільки щільним був її графік.

Консультації. Нові клієнти. Записи. Дзвінки.

Вона виходила з кабінету вже затемна й поверталась додому виснаженою. Але тепер у її днях з’явилось щось нове. Те, чого раніше не було.

Очікування.

Телефон постійно світився повідомленнями від Назара.

«Ти їла?»

«Скинь фото себе, бо я скучив.»

«Я зараз засну на документах.»

«Коли повернусь — не відпущу тебе від себе мінімум добу.»

Ввечері вони довго говорили телефоном. Інколи про щось важливе. Інколи — про абсолютні дрібниці. Як пройшов день. Який клієнт сьогодні довів Катю до нервового тику. Як Назар мало не заснув на зустрічі. Що вони хочуть приготувати разом. Який серіал будуть дивитись. Іноді вони просто мовчали у слухавку. Але навіть це відчувалось правильно.

У п’ятницю Катя працювала майже без перерв. Графік був забитий повністю. Вона відповідала Назару короткими повідомленнями між консультаціями.

«Жива.»

«Так, пила каву.»

«Ні, не вмерла.»

«Так, сумую.»

Близько третьої години в двері постукали.

— Кур’єр для Катерини.

Вона здивовано підняла голову.

Пакет із ресторану. Її улюблений салат. Суп. І кава.

Катя ледь усміхнулась.

Назар уже так робив. І це було небезпечно приємно. Не подарунки. Не квіти.

Уважність.

Вона відкрила телефон.

«Ти сьогодні знову забула поїсти.»

Катя усміхнулась ширше.

«Ти що, встановив за мною стеження?»

Відповідь прийшла майже одразу.

«Так. Називається “я дуже добре тебе знаю”.»

Катя відклала телефон і кілька секунд дивилась у вікно.

І раптом згадала слова Олі. Про жінок. Про коханок. 

На секунду всередині неприємно кольнуло.

А він так само піклувався про інших? Теж надсилав обіди? Теж запам’ятовував, хто що любить?

Катя повільно видихнула.

Ні. Стоп.

Вона занадто добре знала, як працює людська тривожність. Варто лише відкрити двері цим думкам — і вони зжеруть усе хороше.

Важливо лише те, що зараз він робить це для неї. А решта — минуле.

У суботу Назар з’явився біля її дверей з самого ранку.

Катя відчинила — і мало не розсміялась. 

Він виглядав жахливо втомленим. Неголений. У темному худі. З дорожньою сумкою через плече. І з таким поглядом, ніби не спав мінімум дві доби.

— Боже, — тихо сказала вона, — ти живий?

— Частково.

Вона усміхнулась.

А Назар просто обійняв її. Міцно. Довго. І тільки тоді видихнув.

— Я так скучив.

Катя притиснулась щокою до його грудей і раптом зрозуміла, що теж.

Дуже.

— Я планую провести ці вихідні горизонтально, — пробурмотів він їй у волосся. — І бажано не виходячи з квартири.

— Романтично.

— Я серйозно. Я майже не спав увесь тиждень. Відрядження мало  тривати два тижні, але я посилено працював і завершив все за один.

Вона відступила й уважно подивилась на нього.

— Ти хоч їв нормально?

— Катю, не починай.

— Значить не їв.

— Я приїхав не для допиту.

— А для чого?

Назар усміхнувся втомлено.

— Лежати з тобою. Спати з тобою. Прокидатись із тобою.

У грудях стало тепло. Тихо. Правильно.

Вони справді майже весь день провели вдома. Замовили їжу. Увімкнули серіал.

Катя лежала в нього під боком, а Назар гладив її волосся, періодично цілуючи в маківку.

На середині другої серії він заснув. Просто посеред фрази.

Катя тихо засміялась.

Він спав дуже міцно. Однією рукою досі обіймаючи її за талію.

Вона ще довго лежала поруч і читала книгу, інколи поглядаючи на нього.

На розслаблене обличчя. На темні вії. На вперті зморшки біля брів, які навіть уві сні не зникали повністю.

Потім обережно вибралась із його рук і пішла на кухню готувати вечерю. Настрій був чудовий.

Коли Назар прокинувся — квартира вже пахла їжею.

Він з’явився на кухні сонний, босий і неймовірно домашній.

— Ти втекла від мене щоб приготувати вчерю? — хрипко спитав він.

— Уяви собі.

Він підійшов ближче й обійняв її зі спини.

— Я міг би звикнути до такого життя.

Катя фиркнула.

— Ти зараз романтизуєш їжу.

— Ні. Тебе.

Вона закотила очі, але усмішка з’явилась сама.

Вечеря проходила спокійно. Вони обговорювали серіал, що дивилися. Раптом Катя відчула дискомфорт. Вона одразу зрозуміла, що це почалися “ці жіночі дні”. Настрій раптом погіршився.  Назар відверто сказав, що хотів би провести вихідні в ліжку, але її організм вніс свої корективи в плани. Вона злилась на себе, але вголос виплескувала незадоволення в бік Назара.

Ось він не так поставив тарілку, не так як ставила Катя. Заварив чай не в її улюблену чашку.  

Діалог між ними не складався. Катін тон  ставав гострішим. 

І Назар раптом замовк. Уважно подивився на неї.

— Що сталося?

— Нічого.

— Катю.

— Все нормально.

— Ні. Не нормально. Ти за п’ять хвилин встигла образитись на мене.

Вона різко видихнула.

І тільки тоді сказала тихіше:

— У мене місячні.

Пауза.

Назар моргнув.

— І?

Катя схрестила руки на грудях.

— І я подумала… що ти, можливо, не захочеш залишатись.

Кілька секунд він просто дивився на неї.

А потім тихо видихнув:

— Тобто ти зараз серйозно вирішила, що я тут тільки заради сексу?

Катя одразу пошкодувала про сказане.

— Я не це мала на увазі…

— Саме це.

В його голосі не було злості. Швидше — образа. Щира.

— Катю, я їхав сюди майже без сну не для того, щоб затягнути тебе в ліжко.

Вона опустила очі.

— Я знаю.

— Ні, не знаєш.