Глава 19. Без дороги назад

Назар стояв біля вікна вже, здається, вічність.

Темрява за склом повільно густішала. Десь у далині лунали голоси, сміх, музика — життя продовжувалось. Але не тут.

Тут усе завмерло.

Він навіть не сідав. Не міг. Напруга в тілі не дозволяла розслабитись. Пальці час від часу стискались у кулак і знову розтискались.

Вона прийде?

Це питання билося в голові з моменту, як він вийшов із тієї парної.

Назар провів рукою по потилиці, різко видихнув.

Він дав їй вибір. Вперше — без тиску. Без кроку назустріч. Просто… залишив двері відчиненими.

І тепер чекав.

Хвилини тягнулись повільно. Нестерпно повільно. Кожен звук за дверима змушував напружитись. Не вона. Знову не вона.

Він вже майже усміхнувся сам до себе — гірко, коротко.

«Добре. Значить, не сьогодні.»

Але в цей момент…

Тихий стукіт.

Назар завмер. Серце вдарило різко. Сильно. Він не відповів одразу. Наче боявся, що якщо заговорить — це зникне. Що це не вона.

Ще один стукіт. Трохи сміливіший.

Він повільно підійшов до дверей. Відчинив.

Катя.

Вона стояла на порозі. Трохи розгублена. Трохи напружена. Але… тут. Її очі піднялись на нього. І в них було все.

Сумнів. Страх. Бажання.

Вибір.

Назар кілька секунд просто дивився на неї. Наче перевіряв, чи це реально. Потім тихо сказав:

— Ти прийшла.

Катя ковтнула повітря.

— Я… — вона на секунду запнулась. — Я не хочу більше тікати.

Цього було достатньо. Назар зробив крок назад, даючи їй зайти. Закрив двері.

Тиша. Така гучна, що в ній чулись їхні подихи.

Він підійшов ближче. Зупинився буквально за крок.

— Ти розумієш, що дороги назад не буде?

Його голос був тихим. Але твердим.

Катя не відвела погляду.

— Розумію.

Пауза.

— І?

Вона зробила цей останній крок сама.

— І я не хочу назад.

Це було не голосно. Але достатньо.

Він відступив, пропускаючи її всередину.

Двері зачинились. І разом із ними — усе інше.

Він підійшов повільно. Не торкаючись. Даючи їй останній шанс відступити. Вона не зробила крок назад. Навпаки. Підійшла ближче сама. І ця відстань між ними зникла.

Його рука ковзнула по її щоці, зупинилась на шиї. Пальці трохи стиснулись, ніби перевіряючи, що вона справжня.

Катя затримала подих. І першою підняла погляд.

Це був не початок. Це було продовження того, що вже давно жило між ними.

Назар не стримався. Поцілунок накрив різко, глибоко — ніби він більше не мав права чекати.

Катя відповіла одразу. Без паузи. Без обережності.

Її руки ковзнули по його плечах, вплелися в волосся. Вона притягнула його ближче, ніж він планував.

Назар тихо видихнув їй в губи. Це було вже не про ніжність. Це було про потребу.

Його руки спустилися по її спині, зупинились на талії — і стиснули сильніше. Він відчув, як вона відгукнулась. Як її тіло буквально підлаштовується під нього.

Це зірвало остаточно.

Він притис її до себе, даючи відчути всю напругу, яка накопичувалась тижнями.

— Назар… — тихо, але вже без заборон.

Його губи спустились нижче — до її щоки, до шиї. Повільніше. Відчутніше.

Катя закрила очі.

Її пальці ковзнули вниз по його грудях, ніби вивчаючи. Наче перевіряючи, що це не сон. Його тіло було гарячим. Напруженим. Живим.

Вона затримала руку на мить — і Назар перехопив її пальці, притис до своїх губ. Цей жест був повільнішим за всі поцілунки. І від цього ще сильнішим.

— Ти навіть не уявляєш… — видихнув він.

— Уявляю, — тихо відповіла вона.

І знову потягнулась до нього. Тепер уже впевнено.

Їх рухи ставали менш хаотичними. Але не менш жадібними.

Він допоміг їй звільнитися від зайвого — не поспішаючи, але й не стримуючись. Кожен дотик залишав слід. Кожен рух відгукувався в обох.

Катя на секунду завмерла, коли відчула, як близько він став. Занадто близько.

Але замість того, щоб відступити — вона провела долонями по його плечах, по спині, притягуючи ще.

Це було вже не про сумніви. Це було про бажання, яке вони більше не контролювали.

Назар підхопив її на руки. Легко. Наче чекав цього моменту давно.

Катя тихо засміялась, але цей звук одразу розчинився, коли він знову її поцілував. Глибше. Повільніше.

Він опустив її на ліжко, не відпускаючи погляду. І ця пауза між ними була наповнена більше, ніж слова.

Вона не відвернулась. Не сховалась. Тільки дивилась. І це було найсильніше, що могло статися.

Назар нахилився до неї знову. Цього разу повільно. Даючи відчути кожен дотик. Кожну секунду. Світ звузився. Залишилось тільки тепло. Подих.

І це відчуття, що вони нарешті дозволили собі те, що давно було між ними.

Ніч розчинилась у цьому. Без поспіху. Без зайвих слів.

Тільки вони.

І те, що більше не мало меж.

_________________________________________________________________________

Ну що… вони переступили межу. І дороги назад вже точно немає.

Як думаєте — це початок їхньої історії чи початок проблем?

Пишіть у коментарях 👇 дуже цікаво почитати ваші думки.

І не забудьте підписатися, щоб не пропустити ранок після цієї ночі ❤️