Катя стояла нерухомо ще кілька секунд. Поки серце не почало битися трохи повільніше.
Поки повітря не стало знову доступним. Поки реальність не повернулась.
Вона різко вдихнула.
— Що ти робиш…
Але відповіді не було.
Вона вийшла з парної, майже не помічаючи людей навколо. Роздягальня. Речі.
Руки трохи тремтіли, поки вона одягалась. В голові був шум.
І серед цього шуму — одна думка. Номер сім.
Вона сіла. На секунду. Закрила очі.
Вона завжди його кохала. Це не було новиною. Просто вона вміла це ховати. Жити поруч. Дивитись — і мовчати. Будувати життя, в якому його немає.
І що? Це зробило її щасливою? Вона повільно видихнула.
Ні.
У неї були стосунки. Були чоловіки. Але жоден з них…
Навіть близько. Нічого подібного. Жодного разу.
Вона завжди поверталась до однієї точки. До нього.
— Це неправильно…
Тихо. Але без впевненості.
Вона відкрила очі.
І подумала про інше. Друзі. Марта. Компанія. Що вони скажуть. Як це виглядатиме. Як це… засудять.
Пауза. І ще одна думка.
А якщо обрати не їх? А себе?
Серце вдарило сильніше.
Вона дістала телефон. Повідомлення. Марта. Пальці зависли над екраном на секунду. І потім швидко:
“Я повернусь в місто з Назаром. Не чекайте мене.”
Відправити. Повідомлення пішло. Назад дороги вже не було.
Катя піднялась. Вдихнула. І вийшла.
Шукати будиночок №7.
#4492 в Любовні романи
#998 в Короткий любовний роман
#1229 в Жіночий роман
Відредаговано: 20.05.2026