Глава 16. Погляди, які відчуваються

Альтанка жила своїм ритмом — сміх, дзенькіт келишків, запах диму і м’яса, що просочувався в одяг і волосся.

Жіноча частина компанії метушилась біля столу, розкладаючи салати, нарізки, хліб. Чоловіки біля мангалу сперечались про ступінь прожарки, жартували, підкидали дрова.

Катя стояла поруч із Мартою, допомагаючи розставляти тарілки, але час від часу ловила себе на тому, що погляд сам знаходить його.

Назар.

Він стояв трохи осторонь, біля мангалу, щось говорив Марку, усміхався, але його очі іноді ковзали в її бік.

І кожен такий погляд вона відчувала. Наче дотик.

— Ти сьогодні якась не тут, — тихо сказала Марта, підсовуючи тарілку ближче.

— Просто втомилась, — коротко відповіла Катя.

Марта нічого не сказала, але подивилась уважніше.

За столом було голосно, тепло і... занадто живо для Каті. Вона сиділа, слухала розмови, іноді відповідала, але весь час була ніби трохи осторонь.

Вона не пила. Навіть коли келих із вином опинився перед нею. Вона просто відсунула його. І в якийсь момент помітила — Назар теж не п’є. Жодного разу. Не підтримує тости, не бере келих. І це чомусь зачепило.

Катя відвела погляд.

Вона знала, чому сама не п’є. Бо пам’ятала, що було минулого разу. Як легко вона втратила контроль. Як сама потягнулась до нього. Як це було… природно. І саме тому — небезпечно. Вона не могла цього допустити знову. 

Повітря ставало прохолоднішим. Сонце сховалось, і осінній вечір поволі підбирався ближче. Катя ледь помітно згорнула плечі. І в ту ж секунду відчула, як на них лягає тепло. Вона здригнулась.

Плед.

Вона навіть не бачила, як він підійшов.

— Ти замерзла, — тихо сказав Назар поруч.

Не голосно. Так, щоб чула тільки вона. Катя обернулась. Він уже відходив. Ніби нічого не сталося.

Наче це був просто жест. Звичайний. Непомітний. Але для неї — ні.

Вона повільно притиснула плед до себе. І відчула його запах. Це було помилкою. Вона різко вдихнула і відвернулась до столу.

Розмова тим часом перейшла в нову фазу.

— Ну що, які плани далі? — запитав хтось.

— Баня, — одразу відповів Адам. — Сто відсотків.

— Підтримую, — підхопили ще кілька голосів.

Марта вже усміхалась:

— Ми точно йдемо.

Катя внутрішньо напружилась.

— Я, мабуть, пропущу…

— Та перестань, — легко сказала Марта. — Ми ж разом приїхали. Разом і підемо.

І тут була правда. Катя не планувала залишатись на ніч. Вона мала їхати з Мартою. А значить — зараз вона залежала від її планів. Вона коротко кивнула.

— Добре.

Але всередині було відчуття, що це не найкраща ідея. Занадто багато всього вже було сьогодні. Занадто багато його.

_________________________________________________________________________

Як вам ця напруга між Катєю і Назаром?

Чекаю вас у коментарях 💛 Лайк і підписка — щоб не загубити історію.