Глава 12. Прийом за записом

Понеділок почався занадто спокійно.

Це навіть насторожувало.

Катя працювала чітко, по графіку. Один клієнт, другий, третій. Розмови текли, як завжди — вона слухала, ставила питання, вела, направляла. Контроль повністю повернувся. Наче нічого і не було.

Наче вона знову стоїть на твердій підлозі.

Поки не відкрила розклад на другу половину дня. І не завмерла.

Всі вікна. Абсолютно всі. Зайняті. Одним ім’ям.

Назар.

Катя повільно видихнула і закрила очі на секунду.

— Звісно…

Це було настільки в його стилі, що навіть злості не викликало. Лише напруження, яке одразу зібралося в грудях.

О 14:00 у двері постукали.

— Заходьте.

Він зайшов спокійно. Без поспіху. Наче це звичайний день. Наче це звичайний візит.

— Добрий день, — рівно сказав він.

Катя підняла на нього погляд. Холодний. Зібраний.

— Ви записані?

— Так.

Він сів навпроти.

— На повний день.

Пауза.

— Це не смішно, — тихо сказала вона.

— Я не жартую.

Катя кілька секунд дивилась на нього, потім взяла ручку і відкрила блокнот. Професійно. Чітко.

— Добре, — сказала вона. — З чим ви прийшли?

Назар ледь усміхнувся.

— Мені потрібна порада.

— Яка саме?

— Я закоханий.

Ручка на секунду завмерла в її пальцях. Але обличчя не змінилось.

— І?

— І не знаю, як завоювати цю жінку.

Катя підняла очі.

— Опишіть її.

— Вперта, — спокійно сказав він. — Розумна. Принципова. Занадто правильна.

Пауза.

— І вона вважає, що я не той чоловік, якого вона може обрати.

Катя зробила запис. Для вигляду.

— І чому вона так думає?

— Бо вона знає мене.

— Тоді, можливо, вона має підстави, — сухо відповіла Катя.

— Можливо, — погодився він. — Але вона не знає всього.

Катя відклала ручку.

— Добре. Тоді скажіть: що саме ви відчуваєте до цієї жінки?

Пауза.

— Я хочу її.

Катя ледь підняла брову.

— Це не почуття.

— Добре, — спокійно сказав він. — Тоді так: без неї мені нецікаво жити.

І от тут щось тріснуло. Ледь помітно. Але тріснуло.

Катя повільно відкинулась на спинку крісла.

— Це маніпуляція.

— Це правда.

Тиша.

— Що вас стримує? — продовжила вона вже трохи тихіше.

— Вона.

— Конкретніше.

— Вона боїться, що я зламаю її уявлення про правильні стосунки.

Катя різко видихнула.

— А ти їх не зламаєш?

— Ні.

— Я тобі не вірю.

Тиша стала густішою.

І саме в цей момент задзвонив телефон. Катя здригнулась. Поглянула на екран.

Марк.

Назар це помітив. Звісно, помітив.

— Вибачте, — сказала вона і взяла слухавку.

— Так, Марку?

Його голос був легкий, теплий навіть через динамік.

— Привіт. Я думав про нашу розмову… щодо театру.

Катя на секунду замовкла. Відчуваючи погляд Назара на собі.

— Так, пам’ятаю.

— Я знайшов кілька варіантів. Ти коли вільна?

Пауза.

Катя відчула, як щось всередині напружується. І відповіла трохи швидше, ніж планувала:

— Я вільна кожного вечора.

Коротка тиша.

— Тож обирай будь-який день.

Марк усміхнувся — це навіть по голосу було чути.

— Домовились. Давай в середу, буде чудова вистава в опереті, початок о 19:00.

— Добре. У мене клієнт, тому спишимось де і о котрій зустрінемось.

Вона скинула виклик. І повільно поклала телефон на стіл.

Тиша.

Назар дивився на неї. Дуже уважно.