Розділ 5

Прийшовши додому я побачила наші валізи в коридорі.

-Мам, ти вдома?- питаю я роззуваючись і проходячи в кімнату.

Застаю маму за збиранням речей.

-Мамо, що сталося?- запитую я.

-Доню, господарі квартири повертаються додому. Потрібно шукати інше житло.- каже мама, а я шоковано сідаю на стілець.

-Але ж вони не  хотіли поки приїджати.- кажу я.

-Не хотіли. Але … Побратим, що пустив нас сюди -  загинув.  Тому його дружина та діти приїджають в Україну, а ми маємо шукати іншу квартиру.- каже мама.

-Хто вдома? Що це за валізи? Кохана?- питає тато заходячи в кімнату.

-Ми маємо шукати нову квартиру для оренди. Господарі квартири повертаються.- каже мама і втомлено сідає на диван.

-Але ж…- каже батько.

-Загинув побратим нашого сина, що дозволив нам тут жити.- каже мама.

-Але в нас вистачить на оренду лише в якомусь гуртожитку, або на околиці міста.- каже батько.

-Значить будемо жити на околиці міста.- каже мама...

****

Вже тиждень, як ми живемо на околиці міста. Добиратись до роботи далеко, тому я задумуюся, що знайти щось інше. Додає стимулу наш новий директор, син Дмитра Олексійовича. Він повна протилежність батька. В його батька проблеми з серцем, він у лікарні, а син його заміняє. З його приходом для мене почалося пекло. З першого дня він  почав до мене чіплятися, а коли я сказала, що не зацікавлена в його особі, почав булити.  Гліб хотів навіть піти розібратися з ним, але я сказала, що розберуся з ним сама. От і буде поштовх знайти  нову роботу. З цими думками я прибігла на роботу і вкотре запізнилася.

-Павленко, сьогодні я мабуть випишу тобі штраф. Скільки можна запізнюватися.- каже новий директор, сидячи біля вікна та сьорбаючи каву.

-Вибачте, Руслане Дмитровичу, таке більше не повториться.- каже я дивлячись на нього благальним поглядом.

-Востаннє, Павленко. Сьогодні затримаєшся на годину. Відпрацюєш своє запізнення.- каже мені над вухом.

-Добре, дякую.- кажу я і мчу перевдягатися.

-Привіт.-вітається зі мною Христина.- Знову спізнилася?- питає.

-Так. Був затор, тому знову спізнилася.- кажу я.

-І що Руслан Дмитрович?- питає подруга.

-Сказав відпрацювати додаткову годину.- кажу я.

-Тоді це ще не дуже і погано.- підсумовує подруга.

-Мабуть.- кажу я.- Я задумуюся про іншу роботу. Мені сюди складно добиратися.- кажу я.

-А що на все це каже Гліб?- питає Христина.

-Він ще незнає. Але так ми будемо бачитися ще рідше. Бо так  він мене хоч після роботи зустрічав, а так…Стосунки можуть не витримати відстані.- кажу я.

Виходимо працювати. День сьогодні пекельний. На вулиці дощ, холодний вітер, тому людей море – всі хочуть зігрітися в дружній атмосфері. Відпрацьовую зміну і йду перевдягатися. В коридорі чую голос Дарини – нової офіціантки і Руслана Дмитровича.

-Ти дуже гарна дівчина, Дарино, але вибач, мене цікавить інша.- каже він.

-Хто? Невже Павленко? Та вона на сіру мишу схожа! І до речі в неї хлопець є! – каже дівчина, а я завмираю на місці.

-Це не твої проблеми! Йди працювати.- каже він їй.

Дверима сильно  стукають і розмова стихає. Для себе вирішую написати завтра заяву  на звільнення. Перевдягнувшись телефоную Глібу, але той не відповідає. Мабуть на роботі. Йду на зупинку, де навіть незнаю, скільки доведеться чекати маршрутку. За декілька хвилин від вітру і холоду починають стукати зуби і я ходжу зад – вперед намагаючись зігритися. Раптом біля мене зупиняється знайоме авто Руслана Дмитровича.

-Павленко, тебе підвести? Чи завтра на лікарняний підеш?- питає він опустивши скло .

-Дякую. Зараз вже приїде моя маршрутка.- кажу я впевнено.

-Тобі не говорили, що ти дуже вперта?- питає він.

-Ви. Не одноразово.- кажу я.

-Давай. Я обіцію не чіплятися.- каже він серйозно.

В цей час до зупинки підходить група хлопців.

-Яка красуня! Давай познайомимося.- каже один з них.

Вирішую ризикнути і поїхати з босом, чим залишатися в невідомій компанії, тому буквально біжу до машини.

-Ось так би одразу.- каже бос, коли сідаю в машину. -Зараз зігрієшся, я увімкнув пічку.- каже бос.

-Дякую.- кажу я. - Довезіть мене будь ласка до метро. – прохаю я.

-Добре, красуне, звісно довезу.- каже бос і ми рушаємо.

-Софіє, ти ж знаєш, що подобаєшся мені.- каже бос.

-Руслане Дмитровичу, ми вже з вами закрили цю тему.- кажу я.

-Але для мене вона не закрита. Ти мене чимось зачепила. І мені дуже хочеться твоєї прихильності.- каже він.

-Пробачте, але я не можу відповісти на ваші почуття. В мене вже є кохана людина.- кажу я.