Дівчата допомагають Варі зі зборами

В кімнаті було метушливо. Дівчата допомагали Варі зібратись. Лариса наполегливо сказала, що саме вона буде робити макіяж, а Вероніка допомагала погладити сукню.  

- Слухай, ну досить вже так нервувати. Ти головне поводься природньо і не дуже переживай. - давала настанови Лариса. 

- Не можу, я дуже переживаю. А якщо я їм не сподобаюся? - запитала Варя. 

- О господи, ну не сподобаєшся, так не сподобаєшся. Тобі ж не з ними жити. Головне, щоб Вадиму ти подобалася, а на решту забий. - Лариса почала сміятись з наївності своєї подруги. 

- Лариса, ну що ти кажеш? - заперечила Вероніка. - З батьками свого хлопця потрібно дружити. 

- Це хіба що в селах так прийнято було колись. А в місті тут, знаєш, інші порядки. 

Вероніка насупилася. Вона ображалася, коли Лариса починала поводитися із зухвалістю. Зазвичай вона не любила сваритись, але тут не могла промовчати. 

- Нічого подібного. - сказала Вероніка. - Це не залежить від того, де і хто живе. Так що не вчи Варю бути такою, як ти.

- Ой, ти шо образилась? - засміялась Лариса. - Я би з тобою посперечалась, але сьогодні не той настрій. Якось в інший раз ми повернемось до цієї теми. Так, готова. Тепер іди одягайся. 

Лариса закінчила возитись з Варею. Вона окинула її оком і посміхнулась. Вона вважала, що навіть зачіска, макіяж або гарне вбрання не допоможуть їй завоювати прихильність батьків Вадима. Це люди іншого достатку. Тому навряд чи їм потрібна сільська дівчина.

Варя дивилася у своє відображення. 

- Щось не так? - перепитала Лариса дивлячись на Варю, яка прискіпливо себе роздивлялась у дзеркалі.

- Мені здається, що макіяж занадто яскравий. - сказала Варя. - А тобі як? - звернулася вона до Вероніки.

- Ну не знаю, та начебто нормально. Ну може тільки трохи яскраво. - відповіла Вероніка. 

- Та я навіть на себе не схожа! - Варя почала панікувати. Часу майже не залишилось. Вона хотіла бути такою, як є завжди. 

Почувся стукіт у двері. Це був Вадим, який приїхав за дівчиною. 
- Я не готова. - крикнула Варя. - Почекай п'ять хвилин, я зараз одягнуся. 

- Добре. - почувся голос Вадима за дверима. 

У Варі не залишилося часу, щоб переробити свій яскравий макіяж. Вона почала швидко одягатися, метушитись. Вона була у розпачі. В цілому їй не подобалося, як вона виглядає. 

- Дівчата, ну от що робити? Я наче на себе не схожа. - запитала Варя, стоячи на порозі. 

- Та заспокойся і зберігай спокій. В цілому ти дуже круто виглядаєш. Але на мій погляд сумка взагалі не підходить. Візьми мою. - сказала Вероніка, відкрила шафу і дістала свою сумочку. Вона витряхнула на диван усе, що лежало в середині і протягнула Варі. 

- Дякую. Точно можна взяти до вечора? - Варя вагалась. 

- Звичайно, бери. Може потім і мене десь виручиш. - сказала Вероніка і ще раз подивилась в сумочку, щоб там не залишились її речі. 

Варя поспіхом переклала свої речі, ще раз подивилась у своє відображення у дзеркалі. Вона стояла на порозі і збиралася з думками. 

- Та йди вже. - хмикнула Лариса. - А то так пів життя простоїш. 

- Хвилююся. - сказала Варя.

- Та перестань вже так нервувати. Там нічого страшного немає. Головне будь скромною. - дала останні настанови Вероніка. 

- Ну в такому вигляді тебе відправляти не можна. Зараз, почекай. - сказала Лариса. Вона дістала вино, яке стояло в її шафі. Вона відкрила його і налила майже повну чашку. - Ось, випий. 

- Не буду, ти що? - Варя здивовано дивилась на Ларису. 

- А що тут такого? Не будеш так трястися, як пелюсточка на вітру. Я перед екзаменами можу трошки пригубити, щоб не нервувати сильно. Пий, кажу. - Лариса протягувала чашку Варі.

- Ти що п'єш перед екзаменами? - Варя була здивована. Вона зловила себе на думці, що ніколи не помічала цього.

- Ми зараз не про мене. - Лариса підійшла поближче до Варі і заставила її випити вино. 

Вона відмітила, що вино було доволі солодке. 

- От тепер я можу зі спокійною душею тебе відпустити! - сказала Лариса, закрила бутилку і поставила її обратно у шафу. Весь цей час Вероніка тільки здивовано наблюдала за цією картиною. 

- Ой, дівчатка. Я так переживаю. Прямо ноги підкошуються. - сказала Варя. 

- Так, зберися. - відповіла Вероніка. - Усе буде добре.

- Іди вже, на тебе твій наречений, напевно, і зачекався. - Лариса прямо витягнула із себе ці слова.

З її погляду і виразу обличчя можна було зрозуміти, що вона все ще не може прийняти цю ситуацію. У глибині душі вона ще не втрачала надії, що в швидкості вони розлучаться і тут то Лариса візьме все у свої руки.