Знайомство

Варя збиралась на парад в центр, який проходив до дня міста. Тут повинні були зібратись усі її одногрупники. Звісно, їм не дуже хотілось туди йти, бо треба було вистояти парадну частину. Але це був наказ заступника економічної кафедри. Усі студенти без виключення повинні прийти на головну площу міста, святково і охайно вдягнені, як взірець того, що їх університет пам’ятає усі значимі свята і події міста.

- І хто оце придумав всі ці паради? Це колись вони мали значення, а зараз що? Тільки пуста трата свого часу. Краще б я цілий день на лекціях просиділа, ніж оце йти туди, стояти під сонцем. – обурювалась Варя, яка поспіхом фарбувала вії.  

- А я б навпаки! Краще постояти пару годин і потім весь день гуляти і не сидіти на тих лекціях. – Лариса загадково посміхалась. Вона не дуже полюбляла вчитись, бо писати конспекти їй було лінь і не цікаво.

- Ось в моєму селі ніколи не влаштовували такі свята, щоб збиралися люди, слухали годинну промову. Дивні тут звичаї. – сказала Варя.  

Вона жила в гуртожитку разом з двома іншими дівчатами. Вони не одразу стали подружками. Спілкуватись почали тоді, коли Ларисі потрібно було дуже швидко підготуватись до екзаменів. Її поставили перед фактом, якщо вона не сдасть економіку, то її відрахують. Вона не тільки не любила писати конспекти, але і не робила домашні завдання. Весь свій вільний час вона проводила на дискотеках, ходила на побачення з хлопцями. Лариса звернулась за допомогою за день до екзамену. Дівчата нічого кращого не придумали, як сісти і написати шпаргалки для своєї сусідки по кімнаті. Лариса все ж таки сдала екзамен. Дівчата це відсвяткували, стали подружками, 

- Так, давай швиденько збирайся. – почала командувати Лариса, яка вже майже була зібрана. – Гарний сьогодні день буде. На пари йти не треба, а на святі будуть хлопці із паралельного курсу. Ви бачили там такого високого брюнета?

- Це який такий брюнет? – зацікавилась Вероніка. – Не пам’ятаю такого. Мені більше подобається Коля. Він такий гарний, а яка в нього посмішка.

- Хто про що, а ви все про хлопців. Може я не піду на цей парад? Зможете щось вигадати? Скажіть, що я сильно захворіла або дуже погано себе почуваю, навіть встати не можу. – Варя дуже не хотіла йти на парад, тому почала вигадувати виправдання. 

- Ага, будемо казати, що ти ледь тут не вмираєш і не змогла прийти, а ми такі хороші залишили тебе, не відвели у лікарню. Так, давай вставай і пішли. І вдягни святкову блузу, а не цю кофтинку. Вона дуже старомодна і зовсім не пасує тобі. – Лариса ще раз подивилась на своє відображення в дзеркалі і посміхнулась собі. Вона виглядала дуже стильно, привабливо. Лариса любила доглядати за собою, пристально слідкувала за модою. 

Варя дослухалась до поради своєї подружки і перевдяглась. Вона дивилась на себе у дзеркало і не могла придумати, яку зачіску зробити. У Варі було дуже густе, довге, гарне каштанове волосся. Мати їй не дозволяла його обрізати. Вона завжди казала про те, що довге волосся прикрашає дівчину. Та і перукарні в їх селі не було. Треба було їздити в місто. Варя завжди дослухалась до порад своєї мами.

Батька у Варі не було. Він пішов із сім’ї, коли дівчинці ще не було і року. Вона його ніколи не бачила. Мати виховувала її сама і старалась дати усе, що було в її силах.

- Тоді почекайте мене ще декілька хвилин. – попросила Варя. – Я щось дуже нервую, не знаю, що зробити з волоссям. Не хочеться йти так. Може накрутити їх?

- Ой, ні. Якщо ти ще будеш тут крутити волосся, тоді ми точно нікуди не встигнемо. – Вероніка закатила очі, як уявила, скільки потрібно часу, щоб накрутити довге і густе волосся подружки.

- І що тоді робити? – спитала Варя.

- В мене є ідея. Давай я зберу їх з кожної сторони і зафіксую заколками? Буде дуже гарно. – запропонувала Вероніка.

- Я згодна. – відповіла Варя.

Вероніка також слідкувала за модою. Вони з Ларисою купували і збирали журнали,а  потім намагались знайти недорогі речі, щоб вони були схожі на ті, що були на моделях із обкладинок. Вероніка полюбляла яскраві наряди, неординарні зачіски. Вона мріяла працювати в салоні краси, або стати моделлю і демонструвати одяг на показах. Але її батьки – це люди старої закалки. Вони завжди казали, що треба мати  гарну освіту, вчитись на факультеті економіки та фанансів, щоб вибитись в люди.

Вероніка була проти такої ідеї. Вона навмисно відповідала неправильно на вступних екзаменах. Але це питання легко вирішили її батьки. Вони заплатили гроші за вступ своєї доньки. Після навчання вечорами Вероніка любила проводити експерименти з різними образами, робити яскраві макіяжі, нестандартні зачіски. І в неї це виходило дуже добре. Її сусідки по кімнаті стали її моделями, на яких вона тренувалась і набивала руку.

Через десять хвилин усі дівчата були зібрані. Вони вийшли на вулицю. Лариса подивилась на годинник. Залишалось зовсім мало часу на дорогу.

- Встигнемо? – запитала Вероніка, яка вже почала нервувати. За запізнення їх завжди сварили.

- Та звісно. Так, додамо швидкості, дівчата! – підбадьорила подружок Лариса.

На головній площі вже зібралось доволі багато людей. Почалась святкова частина. Студенти були в гарному настрої, бо сьогодні відмінили усі пари. Старшокурсники стояли подалі. Вони вже не вперше були на цьому заході.

- Дивись, яка гарна дівчина! – сказав Андрій. Він стояв поруч зі своїм другом.

- Яка з них? – спитав Вадим.

- Біля пам’ятника. Це першокурсниці. Давай підійдемо і познайомимось? – запропонував Андрій.

- Давай не сьогодні. В мене зовсім немає на це бажання. І до того, ти ж сам знаєш, що я не підтримую такі знайомства. В мене є Іра. – відповів Вадим.

- Який ти став нудний. Нікуди не дінеться твоя Іра. Тим паче ми ж просто познайомимось. – Андрій штовхнув друга в плече і направився в ту сторону, де стояли дівчата. Вадиму нічого не залишалось, як піти за другом.

Андрій був сміливим. В інституті усі знали, що він полюбляв заводити нові знайомства з дівчатами. В нього не було довгих і серйозних стосунків.