3

Вони мовчки пройшлися кілька метрів і тут Ромка ,як завжди , заговорив першим.
-Ти  злюща, наче пантера. А здавалася такою тихою  і привітною дівчиною...
Аліса різко зупинилася. Від переляку хлопець аж  відскочив назад і щосили примружився. Хто його знає, що від тієї дівки можна чекати. Краса ж у неї , як вона сама - яскрава й небезпечна . Але Аліса й вигляду не подала, що чула  його безглузду балаканину . Її думки були зайняті іншим. Дівчина вгледіла на огорожі якесь свіженьке оголошення, і стала уважно його перечитувати.
- Все я тебе розкусив! Тобі терміново  потрібна робота.Плеснув у долоні задоволений юнак , на ходу придумуючи новий план підкорення незворушного серця незнайомки.
- Краще розкажи мені , кому тепер робота не потрібна?.- крізь зуби процідила кілька фраз, гордовито видихнула, зробила паузу й за хвилину додала.- Ну хіба що такому балакучому як ти. 
- Ображаєш, красуне. Я в нашого місцевого фермера два сезони відпрацював. Цього літа неврожай. Не бачу сенсу гнути спину за копійки.
- Зате  молоти язиком всілякі дурниці набагато простіше ?... - жартома кинула  йому в обличчя
- Ну навіщо ти так про мене говориш. Я працьовитий. От побачиш, я доведу тобі свою правоту, бо я ж людина серйозна.- Можливо б знову заспівав свою стару пісеньку по десятому колу, як тут в голові промайнула блискавична ідея. А хочеш я і тобі допоможу  знайти хорошу роботу?. Тільки довірся мені.
- Не мели дурниць. Як ти мені збираєшся допомагати, коли у самого ні гроша за душею. Невже я не бачу, що ти із шкіри пнешся, щоб сподобатися мені. Але знай, я не шукаю пригод на свою голову. Й жоден чоловік мені  не потрібен. 
- Ти про що?. - поправляючи комірець  прим'ятої сорочки, видавав  із себе дурника хитрий хлопець. - Маленька, я прагну тобі допомогти. Тому не пручайся. 
Роман несподівано схопив Алісу за руку й притиснув до себе. 
- Що б не сталося , знай , я тобі не ворог . 
- Годі. Пусти. - виривалася  щосили Аліса, уникаючи його теплих обіймів. 
Насилу звільнившись , пришвидшила свій хід, тільки б не іти на рівні із Ромкою. 
- От нахаба. Як же ти посмів?...
- Ну що ж ти за дівчина така. Все тобі не те, й не так. Я лише хочу допомогти. Зупинися.- Хлопець наздогнав Алісу й продовжив говорити.
- Ти постійно кудись тікаєш , ніби від самої себе. Я ж одразу це збагнув, як тільки тебе побачив. Не хвилюйся, я нічого більше в тебе не розпитуватиму. 
- Так і не розпитуй.  Взагалі. Звільни мене від своєї присутності. 
Роман хоч і не тримав зла на пихате дівчисько, але на цей раз її прямолінійність глибоко зачепила його самолюбство.
- Не боятимешся одна ?
- Анітрохи.
- Тоді бувай . Розвернувся й попрямував у протилежну сторону , подумки картаючи себе за даремно згаяний час. " От дурненький, закортіло пригод на свою голову. Ця дівчина й направду не така, як інші. В неї непохитний характер. Вона міцна, як скеля. А  її витримці може позаздрити навіть чоловік. І на що я тільки сподівався, ідучи слідом за нею ?. Й правду кажуть -  спершу думати треба, щоб потім не розчаровуватися." Постогнав собі трохи, побідкався. Але що ж тут поробиш. Силою милим не будеш.
Аліса гордо пішла стежкою донизу, так і ні разу не оглянувшись в слід баламуту Ромкові, сліпо довіряючи лише одній інтуїції. Швидко віднайшла потрібний будинок і безстрашно постукала у високі ,  широчезні двері. На вигляд - дорогі ,виготовлені із міцного дубового  дерева . Перше, що впало їй  у око - вони антикварні. Мабуть, їхній власник - людина багата. Хоча яке її діло до чужих статків. Головне , щоб взяв на роботу й щедро оплачував відпрацьовані години  ." Кожен власник своєї долі."- Все подумки роздумувала Аліса. "Може і мені  колись поталанить стати такою ж багатою, як і господар цієї будівлі. Так я неодмінно стану багатою " , - а перед очима промайнуло все її життя . Подумки дівчина намагалася приборкати вигадані ілюзії й розбурхані спогади про Степана, але даремно. Злість і непереборна жага до помсти керувала її підсвідомістю.

Набравшись сміливості таки постукала у величезні двері, які немов нерухома  стіна,  стояли навпроти неї й заманювали чимпошвидше увійти всередину. Від них віяло старовиною.  Ніби щось магічне ховалося за ними. А що саме дівчина не могла зрозуміти .

Навкруги стояла мертва тиша. "Нащо воно мені" в думках картала себе за втечу від реальності. Замість того, щоб з гідністю прийняти удар в спину й послати усіх винуватців свого зіпсутого життя під три чорти, то вона мов мале дівчисько втекла світ за очі, не залишивши про себе жодної згадки . "Дурниці". Тут же себе переконала в протилежному . Й продовжувала стукати. Але знову нікого... Аліса ще кільки хвилин завмерши стояла з надією, що двері от от відчиняться, та даремно.