Право на щастя

Частина 14

Телефон дзижчав у сумочці. Марк не любив, коли вона відволікалася на розмови, тому звук був завжди вимкнений. Таксист прикрутив гучність, Наталя не поспішала відповідати. Номер був чужий, але у Марка міг бути інший телефон, з якого він ніколи не телефонував, щоб дружина не могла відстежити. Крізь сльози вона не відразу побачила, що номер не український. Серце зробило шалений стрибок.
-- Ало,--тихо сказала Наталя.
Тиша.
-- Я слухаю,--голосніше сказала Наталя.
-- Привіт. Це я.
Цей голос вона впізнала відразу. Сиплуватий, з незначним акцентом. Він пролився бальзамом на її зранену душу, дарував надію на щастя.
-- Довго ж ти не дзвонив
-- Я не мав твого номеру. Довелося використати всі свої зв'язки, щоб роздобути його. Добре, що нашому місті всі якщо не родичі, то колись десь перетиналися.
Він говорив ще багато. Наталя слухала, але пригадати, що саме, потім не змогла. Таксі зупинилося біля парадного, вікна одне за одним гасили світло, а вона все сиділа на задньому сидінні і слухала його.
-- Я прилітаю завтра, -- сказав він, -- не виженеш?
-- Я вистелю тобі дорогу вишитими рушниками.
-- Я не знаю, що таке «рушник», але дякую. Я хочу познайомитися з твоїми батьками і спитати дозволу увезти тебе. Поїдеш?
-- Так.

<<<<>>>>

Лана Цисаревська

Подобається

#1861 в Любовні романи
#553 в Жіночий роман

У тексті є: романтика та кохання, владний герой, непрості стосунки

Відредаговано: 11.10.2021

Додати до бібліотеки

Поскаржитись