Частина 12

Захеканий чоловік підбіг до табло відльоту та прильоту. Не відриваючи погляду від яскравих цифр, він смикав ґудзика. Тонка бавовняна сорочка прилипла до спини. Було прохолодно від кондиціонерів, що працювали на повну, але він не зважав. Нарешті з'явився номер потрібного рейса. Чоловік не мав багаж, тому не поспішив до стійки реєстрації. Він у розпачі сів на підлогу. Пасажири незадоволено обходили його, час від часу чіпляючи великими валізами. Через хвилину чоловік звівся на рівні ноги, ніби в голову йому прийшла чудова думка, і стрімголов побіг до стійки, розташованої в правому кутку від турнікета. Молода жінка у формі і хіджабі говорила по телефону. Чоловік нетерпляче тупцяв на місці, роздивляючись у велике вікно блискучі боки літаків. Він силувався вгадати, в якому з них жінка, заради якої він посварився з батьками і зачинив кафе. Біля виходу D купчилися люди. Чоловік з надією кинувся до них, але вже через секунду зрозумів, що це туристи з Німеччини, тож повернувся до стійки і благально подивився на працівницю аеропорту. Вона нарешті поклала слухавку. Він промовив до неї кілька слів арабською, відчайдушно розмахуючи руками. Вона посміхнулася і з розумінням закивала головою.
-- Пасажирка рейсу PQ 7150 вас очікують біля інформаційної стійки, -- почулося з гучномовця. Жіночій голос говорив з жахливим акцентом, але розібрати слова все ж можна. 
Мухамед зачекав хвилину. Він пильно вдивлявся в кожну тендітну фігуру з каштановим волоссям, але Наталю не бачив. Він знову сказав кілька слів дівчині в хіджабі, і з гучномовця надсадним фальцетом пролунало:
-- Наталя з Києва, Мухамед чекає вас біля інформаційної стійки, будь ласка.
Чому він не взяв у неї номер телефону? Не думав, що все так обернеться. Батькові раптом стало погано з серцем. Їм з мамою довелося пережити кілька жахливих годин. А коли все минулося, він відразу помчав в готель, але запізно.
Літаки один за одним здіймалися в безхмарне небо. Оголошення заглушили гул реактивних двигунів і шум аеропорту. Минуло п'ять, десять хвилин. Стало зрозуміло, що Наталя не прийде. Вона полетіла. Мухамед запізнився лише на кілька хвилин. Хоч метрдотель був його сусідом і з радістю повідомив йому номер рейсу, яким мала відлітати Наталя. Таксист гнав, як скажений, оминаючи великі туристичні автобуси і маленькі маршрутки. Навіть по місцевих мірках поводився дуже необережно, але Мухамед все одно запізнився. Як тепер її знайти? Він повинен їй все пояснити. Навіть якщо вона ніколи не пробачить йому того, що він пообіцяв і не прийшов. Справжню чоловіки так не роблять. Але ж варто спробувати. Вся надія на сусіда. Мухамед подякував жінці за стійкою і вийшов на вулицю. Сів у перше ліпше таксі, не спитавши ціну, чим розчарував водія. Той стояв майже годину і геть занудився, тож сподівався трохи розвіятися, поторгувавшись в задоволення.
Через піх години Мухамед влетів в хол готелю, що виблискував натертим мармуром і позолотою. 
-- Брате, -- звернувся він до адміністратора, -- виручай. 
-- Для тебе, брате, все що завгодно. Після того, як твій батько врятував...
-- Годі дякувати. Та жінка з України, пам'ятаєш, яка виселилася сьогодні, мені потрібен її телефон.
-- Я б з радістю дав тобі номер, хоч це і заборонено, але я не знаю його.
Остання надія, яка ще тримала Мухамеда від розпачу, розтанула. Він з розмаху вгатив ногою об стійку адміністратора. Лаковане дерево стишило звук удару. Напруга останніх кількох днів далася в знаки, сили покинули Мухамеда, він присів на високий стілець і схопився за голову.
-- Брате, не пасує чоловікові так побиватися за жінкою, тим паче за іновіркою, -- несхвально покачав головою адміністратор. Але побачивши шалену лють в очах співрозмовника, швидко додав: я не знаю, а гід, що займався туристами з України, точно має її телефон. Вони завжди записують номери про всяк випадок.