Частина 11

-- Він кохає мене, -- крикнула Наталя, забігаючи до кімнати.
Вона широко розставила руки і впала на ліжко. Карина відірвала очі від екрану смартфона і здивовано подивилася на матір.
-- Хто?
-- Мухамед.
Вона була настільки збуджена, що не могла всидіти на місці. Зіскочила з ліжка і закружляла в якомусь дивному танку. Як добре! Як тепло на душі. І не в сонці тут справа. Відчуття того, що він існує, такий добрий, веселий, майже ідеальний гріло її дужче, ніж нагрітий за день пісок.
-- Ага. Курортний роман? Це щось новеньке. Марк мені телефон обриває. «Де мама? Що сталося? Чому не телефонує мені?» Скажи, чому я маю за тебе віддуватися?
-- Бо ти моя дочка. І взагалі, мене мало цікавить, чи задоволений Марк.
-- І давно? А хіба не він оплатив цю поїздку? -- насупила брови Карина. -- Не думаю, що він зрадіє, як дізнається, що за його гроші ти йому ж і зраджуєш.
-- Я не зраджувала. А зрештою,--  це не твоя справа. 
Наталя пильно подивилася на дочку. Коли це її дитина стала такою цинічною. -- Думала ти порадуєшся за мене.
Вся піднесеність випарилася. Гарний настрій як рукою зняло. Наталя сіла до дзеркала і заходилася знімати макіяж. Вона водила серветкою по обличчю, і разом з косметикою шар за шаром оголилися її страхи і невпевненість. Вона ж сама йому розказала про Марка. Навіщо? Яка ж вона дурепа! Хто захоче мати за дружину таку, як вона. Скільки подібних історій розказували дівчата. Єгиптяни укладали з іноземками фіктивний шлюб і тримали за коханок, часто маючи дружину і дітей. Як вона могла повірити, що за такий короткий термін можна закохатися і прийняти рішення одружитися? 
-- Я розказала йому про Марка, -- приречено промовила Наталя. -- Тепер він не захоче мене бачити. 
Вона поклала голову на зігнуті руки і гірко заплакала. Карина ніколи не бачила, щоб мати аж так побивалися. Вона не раз чула неголосні схлипування крізь шум води у ванній, але таких гірких ридань -- ніколи. Наталю колотила істерика, плечі здригалися, і Карина відчувала себе безпорадною. Вона вже приготувалася сказати щось образливе. Хотіла, щоб її слова зіграли роль холодного душу, але не змогла. Мати виглядала такою нещасною і беззахисною, що Карині захотілося обійняти її. Вона присіла біля Наталі і несміливо погладила її по руці:
-- Мамусю, може, ти завчасно засмучуєшся? Що він говорив? 
Наталя підняла на дочку мокрі очі:
-- Він обіцяв повезти мене в парк. 
-- Ось бачиш, -- Карина серветкою промокнула сльози, що текли по Наталиних щоках. -- Завтра прямо в нього запитаєш, що він про це думає. Ти ж завжди була такою рішучою. Ніколи не чекала милості від долі. От і зараз борися за своє щастя. Якщо впевнена, що це воно і  є. 
-- Як ти гадаєш, я заслуговує на щастя? 
-- Звісно. Кожна жінка заслуговує бути щасливою. Все буде добре, от побачиш.