Частина 10

-- Куди ми підемо сьогодні?
-- Я покажу тобі мечеть Ель Мустафа. Ввечері вона по-особливому гарна.
Мухамед вправно маневрував в потоці автівок, не звертаючи уваги на сигнали інших водіїв. Вони швидко минули ту частину міста, де розташовувалися готелі, і пірнули у пильне, галасливе і багатолюдне місто. Дивитися на дорогу лячно: молодики на мопедах перетинають відразу три смуги, пішоходи не чекають зеленого світла і чимчикують, здається, прямо під колеса маршруток. З вікон машин линуть гучна музика і арабська лайка. Наталя заплющує очі, коли Мухамед ледь ненаїхав на чоловіка з великою тацею хліба на голові. 
-- Ви щось чули про правила дорожнього руху, -- стогне Наталя, коли нарешті наважується розплющити очі. 
-- О, нам ще пощастило. Вже досить пізно, всі віслюки і верблюди  в кошарах. Інакше довелося б стояти в заторі.
-- Віслюк -- це тупий водій?
-- Віслюк -- це віслюк. Уперта, але витривала тварина, без якої більшість єгиптян не в змозі обійтися. 
Наталя вже перестала розуміти, про що він говорить. Вона не вперше була на цьому курорті, але тільки зараз бачила справжній Єгипет. Зазвичай вони з Марком відвідували сафарі або дайвінг. Обов'язковим був шопінг, де він купував все, на чому зат римувався її погляд. Тому в її уяві жила красива картинка розкішних готелів і прекрасного моря. 
-- Я хотів показати тобі не туристичне місто, а справжнє, яке я дуже люблю.
-- Тобі подобається тут жити? Попри цей бруд, тисняву і шум?
-- Звісно, адже я тут народився. Тут мої батьки. Ця країна дала мені можливість заробляти на життя. А ти хіба не любиш Україну?
Наталя мовчала. Вона ніколи не замислювалися над цим питанням. Вона любила гуляти вузькими вулицями, любила слухати спів церковних дзвонів, любила лежати у високій траві і слідкувати за стрімким польотом птахів і бабок. А чи змогла вона все це покинути, не знала. 
-- Яка краса! -- машина зупинилася біля великої мечеті, що ніби сяяла, залита білим світлом. Два високих мінарети шпилями сягали неба. Жінка ніколи не бачила нічого подібного.
-- Хочеш зайти всередину? -- спитав Мухамед.
-- Хіба можна? 
-- Так. Для жінок є окремий вхід, але треба дочекатися, поки скінчиться молитва. 
 Вони неспішно обійшли квадратну будівлю. Наталя захоплено роздивлялася написи арабською і візерунки на стінах. Тугу і неспокій як рукою зняло.
-- Тут якась особлива атмосфера.  Таке дивне відчуття, -- вона повернулася до Мухамеда.
-- Я хочу, щоб ти побачила Єгипет іншими очима. Туристи помічають лише східні ласощі, олійні парфуми і яскраве пустельне сонце. А в нас чудова література, природні об'єкти. А кухня? Кожна господиня може приготувати обід не гірше, ніж в ресторані.
-- Ти з таким захопленням говориш, що мені хочеться залишитися, -- Наталя ніжно подивилася на Мухамеда.
Чоловік стиснув руки і підняв їх перед собою в мовчазній вдячності. Він не наважився доторкнутися до Наталі, це було б проти правил. Радість гарячою хвилею залила його обличчя.
-- Я хочу познайомити тебе з батьками, -- палко вигукнув він. 
-- Для чого?
-- Так вимагають традиції. Перед заручинами знайомляться з батьками.
Наталя ховала очі і намагалася не дивитися на Мухамеда. Це такий жарт, казала вона собі. Невже він серйозно хоче одружитися? Вона не вірила своїм вухам, але так хотіла, щоб це була правда.
-- Я сказав щось зайве? -- він намагався зазирнути жінці в очі, але вона все нижче опускала голову. -- Я не знаю як прийнято у тебе на батьківщині, і ще нікому не робив пропозицію. Знаю одне: я хочу,щоб ти була поруч.
Наталя смикала в руках сумочку. Дорогий аксесуар і тут став у пригоді. Можна зробити вигляд, що шукаєш щось необхідне, і є кілька хвилин зібратися з думками. Нарешті вона наважилася поглянути на Мухамеда. Вона побачила вологий блиск у великих, очах  і слова,які вже готові були злетіти з її вуст, застигли. Вона хотіла сказати, що він став дорогим для неї. Що жоден чоловік не ставився до неї з такою пошаною. Що вона готова покинути все і жити з ним хоч в наметі, аби він був поруч. Натомість сказала: 
-- Я не можу. Такі жінки, як я, не для тебе. Перед  домом твого Бога я не можу тобі брехати. 
Вона розказала йому все. Як покинула батька Карини, як вже майже десять років є коханкою заможного чоловіка, що вона не зможе бути йому хорошою дружиною. Що все життя боятиметься, що він пошкодує, що зв'язався з такою жінкою.
Він мовчав. Не заронив ні слова. Наталя витерла сльози і з полегшенням видихнула. Ось і все. Кінець арабської казки. Як вона могла подумати, що в них є майбутнє? Повії виходять заміж лише в кіно. Її доля - чекати, поки Марк рявкне у слухавку: « В тебе на збори десять хвилин. Я вже в машині.» І вона мусить посміхатися, пити шампанське і танцювати до упаду. А потім, підставивши обличчя під теплу воду в душі, змивати косметику і сльози та чекати наступного дзвінка.
-- Я заїду по тебе завтра. Хочу показати тобі парк Рас-- Мухамед. Не забудь купальник, -- Мухамед торкнувся її руки і легенько стис.
Після того несміливого поцілунку, він жодного разу не торкався її. Наталя посміхнулася.
-- Добре. До зустрічі.
-- Ледь не забув, -- він наздогнав її біля дверей і вклав в руку невеликий срібний медальйон, що тримався на сплетеній із червоних і зелених ниток мотузці. -- Це слова з Корана. Я сам написав арабською. Він приносить щастя.
Наталя натиснула на маленьку кнопку збоку і розкрила медальйон. На невеличкому шматочку папірусу чорнилами було виведено кілька рядків. Вона не розуміла, що там написано. Та це було неважливо. Головне, що це він написав для неї. Вона подякувала і швидко пройшла в розчинені двері.
Наталя піднімалася сходами. В ліфті відчуваєш, як затісний простір тисне на тебе, заважає думати. Вона вдихала свіже морське повітря, серце співало. Оберіг на щастя міцно затисла в руці. У вікно зазирали зорі. Вони були свідками народження нової Наталі. Веселої, впевненої у собі. І вона більше не самотня. Вона б воліла сьогодні залишитися з Мухамедом, розчинитися в тій солодкій хвилі, що набігала і накривала з головою. Хотілося припасти до його міцних грудей і забутися. Але цього не можна робити. А часу лишилося так мало. Після завтра вона летить додому. ЇЇ чекає Марк. Від цієї думки вона скривилася ніби вкусила гіркого огірка.  І тут же посміхнулася. Скінчилася його влада над нею. Нехай котиться під три чорти. Нехай Мухамед не сказав, що кохає її. Хіба це головне? Оберіг на щастя з його рук -- найвагоміший доказ любові.