Частина 7

Наступного ранку Наталя прокинулася, коли час сніданку давно минув. Сонце залишало яскраво-жовту смужку під темними завісами. Світло відбивалося від підлоги і нестерпно різало очі. Наталя заплющила очі і помацала тумбочку в пошуках води. Склянка була порожня. Доведеться вставати. Повільно, намагаючись не робити різких рухів, жінка сіла на ліжку і розплющила очі. Прямі кути меблів і стіни трохи кружляли. Це нічого. Пару таблеток аспірину, кава -- і головний біль як рукою зніме. Не вперше. Не відмовлятися ж від купання в морі. Тим паче, що скоро час повертатися додому. В напівтемряві вона намацала пігулки і шовковий халат. Потужний кондиціонер працював на повну, в кімнаті було зимно. 
В двері постукали. Портьє прийшов сказати, що в холі на неї чекає чоловік. Він простягнув їй записку і великий альбом у шкіряній палітурці, одночасно роздивляючи декольте, яке Наталя не поспішала прикрити. Вона подякувала і гучно хряснула дверима. Записка була від Мухамеда. «Дорога Наталю! Сподіваюся, ви не розсердилися, що я прийшов без запрошення. Хочу запропонувати вам свої послуги. Щоб ви переконалася в тому, що я дійсно непоганий фотограф, я приніс альбом зі своїми роботами. Якщо ви вважаєте мою пропозицію недоречною, просто залиште альбом у портьє».
Наталя забігла у ванну і прискіпливо оглянула себе в дзеркалі. Обличчя набрякло і стало майже круглим. «Де мої вилиці, -- дратувалася жінка, -- шалені бабки за масаж, а толку нуль». Вона стала під душ і ввімкнула таку холодну воду, яку могла витримати. Пружні струмені кололи її руки, живіт і стегна. Обличчя вона поливала контрастною водою. Ця техніка завжди ставала у пригоді після нічних гулянок з Марком у клубі. Через двадцять хвилин вона кинула останній погляд у дзеркало і залишилася цілком задоволена. Наталя не стала чекати ліфт. Сходами швидше. Вона боялася, що Мухамед не дочекався її. Серце шалено калатало від бігу і хвилювання. Коли побачила шапку темного волосся і фотоапарат в його руці, стишила ходу, щоб мати змогу віддихатися. Мухамед відчув її присутність і повернув голову. Він привітно усміхався і мовчав. Наталя простягнула альбом.
-- Фотографії чудові. Я дуже хочу, щоб ви нас сфотографували.
Вона не встигла подивитися знімки і збрехала. Навіть якби фото були жахливі, вона збрехала би знову. Цей чоловік їй сподобався. Вона хотіла думати, що і вона йому теж. Інакше навіщо він зачинив кав'ярню і прийшов сюди?
-- Де ваша дочка? Думаю, вона теж захоче фото.
-- Я не знаю, де вона. Вчора ми трохи посварилися, -- неохоче сказала Наталя.
-- Сумно, коли діти й батьки сваряться, хоча я навіть уявити не можу, як це, -- Мухамед налаштував фотоапарат і зробив перший знімок. 
Він не любив постановочних фото. Набагато краще, коли клієнт поводиться природно. Тоді в кадрі відбивається душа. 
-- Ви ніколи не сварилися з батьками? -- здивувалася Наталя.
-- У нас прийнято поважати батьків не залежно від того скільки років дитині. 
-- Хороша традиція. Шкода, що в нас не так, -- Наталя зітхнула і відкинула з лоба пасмо.
Мухамед йшов трохи попереду і час від часу натискав на кнопку. Йому вдалося спіймати в кадр смуток в її очах, перш ніж вона опанувала себе. Його сором'язливість минула. Він почувався більш вільно з фотоапаратом у руці. Камера ніби захищала його, ставила бар'єр між ними, і він робив свої звичне діло. Вона спостерігала за ним і раділа, що не треба позувати. Вона помітила, що Мухамед милується нею, і посміхалася йому.
-- Знаєте, з Кариною важко знайти спільну мову. Можливо, через те, що ми мало спілкуємося. Ось я її і витягнула сюди, щоб побути разом. А вона сердиться.
-- У неї були інші плани? -- чоловік всадив Наталю на газон біля куща бугенвілії. Малюнок на її сарафані чудово відтіняла смарагдова трава.
-- її плани зачекають. Що може бути аж таке важливе у 18 років?
-- Якби ви питали в дочки, чого вона хоче, вам би  не довелося засмучуватися через сварки, -- Мухамед взяв Наталю за руку і злегка повернув голову. Його пальці торкалися її шкіри, і він не поспішав прибрати руку.
Раптом Наталя висмикнула руку і зло сказала:
-- А я не просила у вас порад по вихованню. Ще не вистачало, щоб перший ліпший повчав мене. 
Навіть не сказавши чоловіку «до побачення», швидко пішла вбік моря.  
-- Вибачте. Мені шкода, що я засмутив вас, -- Мухамед обігнав Наталю, перепиняючи їй дорогу. -- Не йдіть. Відучора я ні про що не міг думати. Наша розмова не йде мені з голови. Я ніколи не зустрічав такої дивовижної жінки, як ви.
Він пробубонів собі під ніс, наче школяр, що намагається пригадати вивчений урок. Чоловік не дивився Наталі в очі, вона могла заприсягтися, що він зашарівся, хоч смаглява шкіра приховувала це. Вона посміхнулася.
-- Я звичайнісінька жінка. Якби ви знали мене краще, то розчарувалися б.
Як дивно, думала вона вона, чути такі слова від чоловіка, з яким ми ледве знайомі. І як приємно відчувати на собі його захоплений погляд. Невже він говорить це серйозно?
-- Сезон в самому розпалі. Вам хіба не треба бути в кав'ярні?
-- Гуляти з вами набагато цікавіше, ніж подавати каву. Такі прогулянки не часто трапляються. 
Наталя озирнулася. Готель залишився далеко позаду. Вони забрели на дикий пляж, вкритий великим камінням. Невелика бухта гострим краєм врізалася в яскраво - синю воду, що майоріла в жаркому повітрі.  
-- Ви не проти зробити кілька фото тут? 
-- Тут дуже красиво. Я звернула увагу на цей пляж, коли відпочивала на балконі.
Наталя подивилася на Мухамеда і побачила захоплення в сяючих очах. Вона все дивилася на нього, поки він не відвернувся в замішанні.  
Вони обидва замовкли ніби без слів сказали одне одному все важливе. Потім Наталя повернулася і пішла у нарямку готелю. Мухамед повільно йшов за нею, не намагаючись відновити розмову.