Частина 6

Наталя не стала підніматися в номер, а відразу пішла до ресторану. Був час вечері, і Карина, скоріше за все, була там. Вона швидко знайшла дочку. Та сиділа за «їхнім» столиком у куточку, де менше ходили люди. Наталя помахала рукою і попрямувала до стола з морепродуктами. Вона неспішно обирала страви і ніяк не могла визначитися, чого б їй хотілося сьогодні. Зосередитися заважали думки про Мухамеда. Як він дивився на неї, його манери -- все говорило про виховання. Він зовсім не схожий на тих єгиптян, яких вона звикла бачити на базарі чи в магазині. Але що їй до того? Випадкова зустріч, легкий флірт. А може, він з тих чоловіків, що крутять романи з туристками, які швидко п'яніли від коктейлів й курортного сонця? Хоч там як, але Наталя мусила зізнатися собі, що Мухамед їй сподобався. Вона підсіла до дочки і жестом покликала офіціанта.
-- Де ти була? -- Карина була налаштована ворожо. -- На дзвінки не відповідаєш. На вулиці вже темно. Я вже бо зна чого напридумувала.
-- Я гуляла, а телефон стояв на беззвучному.
Наталя робила вигляд, що цілковита зайнята поїданням креветок у винному соусі, і не дивилася на дочку.
-- Коли я востаннє не почула твого дзвінка,  то тиждень потім не гуляла, -- докірливо сказала Карина.
-- Люба моя, не забувай, що я несу за тебе відповідальність. І я встановлюю правила, яких ти повинна дотримуватися, -- Наталя подякувати офіціанту, що приніс мартіні. Вона потерла пальцем лоба, маленька лусочка прилипла і відбивала світло великих ламп.
-- Шкода, що ти часто забуваєш про обов'язки матері. Надто коли Марко командує збиратися і бігти за ним.
Наталя нарешті подивилася на дочку. В скронях дівчини билася тоненька жилка, а міцно стиснуті губи побіліли. Наталя хотіла вказати малій засранці на її місце і вже було розтулила рота, але слова так і не злетіли з губ. Карина було права. Наталя дійсно мала «тривожну валізку», як військові чи стюардеси, готові покинути домівку будь-якої пори доби. Марк міг зателефонувати рано вранці або серед ночі і сказати: «я заїду через десять хвилин». Тому Наталя завжди тримала документи під рукою, а телефон і зарядку на тумбочці біля ліжка. Кілька років тому зробила татуаж, щоб не витрачати час на макіяж. У валізі були речі на всі випадки життя. Від купальника до вечірньої сукні. Вона ніколи не задумувалася, що відчуває Карина в такі моменти. Вона залишала її саму. Дівчина чудово давала собі раду. Не прогулювала школу, мала що їсти, а решта Наталю не цікавила. Інколи на підмогу приїздила бабуся, а останнім часом Карина частіше залишалася сама і, здається, їй це навіть подобалося. Принаймні вона ніколи не скаржилася. Що це сьогодні на неї найшло?
-- А, я зрозуміла, -- Наталя поклала стиснуті кулаки на стіл, -- ти вирішила мені помститися за те, що я відірвала тебе від твого милого.
-- Юрчик тут не до чого, -- злість Карини минула. Вона говорила спокійно, дивлячись матері у вічі. -- Ми ще встигнемо побути разом, а от причина твоєї люті мені добре відома -- ти заздриш мені.
-- Що? -- Наталя ледь не вдавилася половинкою чері і мусила зробити великий ковток мартіні. -- Я заздрю тобі? Які дурниці. 
Очі й обличчя жінки почервоніли чи то від кашлю, що душив її, чи то від сліз, які вона з усіх сил стримувала.
-- Так, мамо, це банальна заздрість. Я маю справжнє кохання, якого в тебе ніколи не було і вже, скоріше за все, не буде.
Карина пішла, заливши матір з відкритим від здивування ротом. Зелень петрушки застрягла в зубах, але жінка не звертала уваги. Їй здалося, що ця розмова їй примарилася. Виною спека і алкоголь. Її дочка не могла так з нею говорити. Вона дивилася на спорожніле місце за столом і один за одним замовляла келих до тих пір, поки офіціанти не заторохтіли посудом, об'їжджаючи столи великими неповороткими візками. Тоді вона перейшла в бар, де крім неї за стійкою сидів підстаркуватий німець, і продовжувала заливати в себе коктейлі, але так і не змогла напитися до такої міри, щоб в голові противними молоточками перестали стукати слова Карини.