Знайомство та переїзд

Всім привіт мене звати Віка та друзі часто називали мене Вікі. У мене темне волосся та темні очі. У мене є менша сестра Іра, яка молодша за мене на рік. У неї русяве волосся та сіро-блакитні очі. Зараз ми готуємось до переїзду у Київ. Наша мама померла рік тому і в нас не лишилося більше рідних у цьому місті. Друзі переїхали до іншого міста трохи раніше і ми втратили зв'язок. 

Наші друзі це двоє хлопців та двоє дівчат - Макс, Даня, Соня та Ксенія. Познайомились ми у музичній школі коли перед виступом виявилось, що у нас всіх однакові пісні і за 2,5 години. Тоді я запропонувала аби ми зіграли разом. Макс - вокаліст, Даня - ударник, Соня - клавішниця, Ксенія - теж на барабанах, а я та Іра - гітаристки та вокалістки. 

За пів години до виступу коли прийшла наша викладачка і почула як ми граємо разом запропонувала нам стати групою. Тоді зародилася наша група - "Lone wolves".

Ось ми вже приїхали до нашого нового дому. Приїхали ми не самі, а із своїми улюбленцями, кішкою - Кірою та собакою - Вєстою. 

-Вік, ходи прогуляємось - благальним голосом просила Іра. 

-Гаразд, та й Вєста давненько не гуляла - відповідаю я.

Ми години три гуляли вуличками та парками Києва. Зараз дев'ята вечора, і ми гуляємо зараз біля берегів Дніпра. Ми водночас почули мелодію, а вже невдовзі побачили двох хлопців, які грали знайому мені пісню. Назву не зовсім пам'ятаю та слова можна буде спробувати пригадати. Та зараз не до цього. 

Ці двоє здалися мені дуже знайомими. Я почала придивлятися до них і вони наче відчули повернули голови в нашу сторону... Вони схоже мене відразу впізнала, бо посміхнулись і помахали нам. 

-Начебто знайомі, але... - Іра не продовжила фразу, бо Вєста потягнула сестру за собою в бік хлопців. Здавалося, що зіткнення не уникнути, але в остання мить один із них підвівся і швидко забрав повідець, а інший зловив Іру, аби вона не впала. 

-Ірено, треба ж бути хоч трохи обережнішою - промовив один із них.

Ірена... Так мою сестру називали тільки наша мама та друзі.... Не може бути! Невже я не впізнала Макса і Даню. Я швидко підбігла до них аби допомогти та вони і без мене чудово впоралися.

-Віка, Віка... Ти чому за Іреною не слідкуєш? Вона могла і впасти - сказав Макс, який заразом тримав повідець із собакою. Високий брюнет із зеленими очима. Пам'ятаю як за ним бігало купа дівчат, але за його словами жодна з них йому не підходила.

-Іро, все гаразд - питав Даня в моєї сестри. Високий блондин із карими очима. З далека завжди можна було подумати, що вони брати, хоча вони просто найкращі друзі.

-Так все гаразд - відповіла Іра.

-Чесно кажучи ми вас навіть не відразу впізнали.. - промовила я з дурнуватою посмішкою на обличчі, а вже через кілька секунд ми всі помирали від сміху.

-Схоже ви все таки старші за нас - крізь сміх промовив Макс.

-Склероз штука серйозна... Може навіть лікувати треба - теж трохи сміячись промовив Даня.

-Може прогуляємось? Або на піццу? - запропонував Макс через кілька хвилин. 

-Ну... можна. Все таки давненько не бачились - відповіла я. - Але спочатку треба зайти додому Вєсту завести - сказала я, бо прогулянка її непогано вимотала...

Привіт, мене звати Віка. Нарешті я наважилася написати 1 главу. Сподіваюсь вам сподобається ця історія.