ГЛАВА 12.1. Неможливі плани

Знову готувався ритуал. Як і раніше, на березі річки – там, де тридцять років тому Білий Дракон знищив суперника. Там, де витягли з Осинки і спалили останки розтерзаного Барра. Там, де народилося так зване «серце дракона» – камінь, який мав повернути дракона до життя. Ідеальне місце, хіба ні? Але Пріта, вдосталь насолодившись безкарністю після справи зі скарбницею, закусила вудила.

Вона надумала чаклувати прямо в палаці. Її не турбували ні безпека, ні правила, ні думка товариша. Ньельм розумів, що не зможе її зупинити.

Його сила зводилась до уміння знаходити потрібних людей і змушувати їх працювати. В заклинаннях Пріта була значно вправнішою. Він не хотів з нею ворогувати. Не зараз, коли вона, здавалося, могла обматюкати самого Сойла.

«Це на неї так впливає людська жертва», – вирішив чаклун.

Нічого, з часом звикне. Він теж спочатку зривався.

Головне – не суперечити, тому що озлоблена відмінниця з манією ідеального виконання завдань може перевершити в жорстокості закоренілого злочинця. Та й хоч якогось демона, без якого ритуал не завершити, поки що не було. У Пріти нічого б не вийшло.

Однак Ньельм помилився. Їй вдалось! У неправильному місці і без демона, але з фактами не посперечаєшся. Під час вдосконалення заклинань і тренування вони обидва побачили якусь незнайому зловісну сутність! Якщо не Барра, то кого?..

Далі було багато суперечок, біганини, пошуків… А ще маги на власному досвіді переконалися: Білий Дракон, відчувши суперника, не замислюватиметься про те, кого зачепить його атака.

Пробудивши Барра, союзники стали не потрібні. Цілком можливо, після розправи над Чорним Драконом Сойл щедро їх винагородив би. Звичайно, винагородив би – часом він бував неймовірно люб’язним. Але його не турбувало, чи доживуть Ньельм і Пріта до винагороди.

У дечому чаклуни досягли згоди.

Білий Дракон наказав розбудити Барра.

Білий Дракон кинувся в атаку, ледь його почувши.

Білий Дракон не міг не розуміти, що поруч із супротивником – помічники.

Тобто була значна ймовірність того, що Сойл із благодійника і роботодавця перетвориться на ворога.

Прокляття, він і перетворився! Тої миті, коли занедбаний сад спалахнув і розсипався попелом швидше ніж суха солома, Ньельм зрозумів: ніякі заслуги перед драконом не врятують від драконячого полум’я. Потрібно золото!

А золото зберігалося в скарбниці…

У справжній.

Чаклун не знав, чому, побачивши вогонь, кинувся до далекого входу в скарбницю. Пріта кричала, що треба повернутися до підвалу, адже не встигнуть, нізащо не встигнуть, особливо якщо тягти із собою напівнепритомну стару подругу! Що взагалі заважає лишити її де-небудь і рятуватися самим?!

Встигли. Дракон накинувся на праве крило палацу, тому з’явилися кілька виснажливих хвилин. І двері до скарбниці виявилися відчиненими! Щоправда, всередині очманіло оглядався Зарлат – високопоставлений нишпорка, що роками точив зуби на тавеннського князя і його оточення.

Ньельм усіма силами уникав уваги влади, та вибору не було.

А після цього відбулася неприємна розмова. На щастя, розумні люди завжди можуть домовитись, а дурнем чаклун Зарлата не вважав.

Своєю історією Ньельм ділився неохоче, проте його почуття мало кого цікавили. Зате Чиж нашепотів мені ще одну версію недавніх подій, і, зізнаюся, її я слухала уважніше, ніж стогони чаклуна.

***

Приблизно тоді, коли я, стукаючи зубами від холоду, пробиралася крізь засніжені зарості старого саду, в будинку королівського розшуку відбувалися прозаїчніші події.

Пам’ятається, ми з Ведмедиком обговорювали бойові вміння Кьерна, його здатність захистити Ів і, що важливіше, готовність позбавити життя когось із «колег». Я уявляла такі батальні картини, що волосся ставало дибки! Я співчувала Ів, яка мала покинути той будинок, переступаючи через трупи. Я захоплювалася Чижем, що зважився виступити проти декількох супротивників.

Ага, як же! У цьому світі груба сила давно втратила популярність.

У Ів було золото, у Кьерна – статус, що лиш трохи поступався статусу Зарлата. Але монети все врівноважили. І навіть переважили…

Звісно, королівський розшук – це не міська варта, яка шукає не злочинців, а де б урвати жирний шматок. Однак бувають ситуації, коли найчесніша людина почне сумніватися.

Місцева шишка звинувачує приїжджих у державній зраді і наказує очей із них не зводити до подальших розпоряджень. Столична шишка звинувачує місцеву і погрожує згноїти у в’язниці всіх, хто перешкоджає правосуддю.

Кому вірити, га?! Зарлат свій, але про нього такі чутки ходять, що на тверезу голову і обговорювати страшно. Людина з Рена – чужинець, але у нього сила-силенна незрозумілих документів, скріплених королівською печаткою, і значне фінансове забезпечення.

Золото остаточно схилило чашу терезів на користь Кьерна. Ні, це не вважалося хабарем. Скажімо, він залишив заставу.

Втім, усі розуміли, що й до чого.

Якщо приїжджий виявиться героєм, грошей назад він не зажадає. Якщо ні… Що ж, у тавеннців були вагомі аргументи на захист свого рішення.