ГЛАВА 2.1. Вища магія

– Часом мені здається, що ти справді одержима. Їжею. Будь ласка, не поспішай! Ніхто не відбере у тебе шматок хліба, Тає.

– Ти впевнена? Юшку ось відібрали, – огризнулась я, відмовляючись визнавати слушність чаклунки.

– Угу, звичайно, – знущально відповіла вона. – З-під носа тарілку вихопили і одним ковтком висьорбали. Може, я це зробила? Чи, може, Ів підкралася непомітно?

– Скільки разів повторювати – я й скуштувати не встигла ваше вариво! Думаєш, я божевільна? Так, тут стояла тарілка! Повна! І поки я дивилася на тебе, вона спорожніла! Без моєї участі!

Мела недовірливо похитала головою, але наполягати не стала. Ледь помітно скрививши губи, вона бухнула переді мною покриту вм’ятинами каструлю.

– Тут на п’ятьох вистачить. Сподіваюся, ти не скаржитимешся, що тебе морять голодом.

– А це вважається їжею? – в’їдливо спитала я. – Тому що на вигляд як…

Перш ніж я договорила, каструля перекочувала назад на плиту. Голосно брязнула кришка, сповіщаючи про різке погіршення настрою чаклунки. Ну так, це ж вона готувала… Щось креслила однією рукою в пошарпаному блокноті і поглядала краєм ока на кипляче місиво – ото важка робота, га?! Будь-хто так зможе. Ось якби їй вдалося зробити який-небудь тортик… або тістечко з рожевим кремом… або медове печиво… прокляття, я б зраділа навіть солодким пиріжкам або найпростішому пирогу з яблуками!

– Кухня твоя. Почастуєш, якщо буде чим. Дрова надворі, вода в колодязі. Картопля і крупи в комірчині, сіль на полиці, інше – на ринку. – Мела перебільшено неспішно пішла до виходу. – Постарайся не спалити будинок.

Я аж підскочила. Це ні в які ворота не лізло! Їй більше зірватися нема на кому? Запропонувати мені таке… Ух, вона перейшла всі межі!

– Мело, довго ти ще там? – нетерпляче крикнула Ів із вітальні. – Ви ж із Арі кудись збиралися! Сходи в ту крамничку і відпочинь нарешті!

«Звісно, на книги про магію гроші у нас є, а на шматок м’яса – ні», – подумки обурилась я, зопалу забувши, що сама просила чаклунку знайти щось із демонології і переконатися: у Ферна немає таємного господаря, здатного одного разу вчинити з ним так, як барон Ірреський зі своїм Герком по дорозі з Борсуків.

– Іду, – відгукнулася чаклунка.

Її кроки затихли в коридорчику, потім голосно грюкнули вхідні двері і повз кухонне вікно пройшли дві високі постаті в зимовому одязі. Надривно заскрипіли ворота, гавкнув якийсь собака…

Я зітхнула і повернула каструлю на стіл. Сенс злитися? Нехай це вариво не приваблювало, та воно було смачним. Принаймні я точно не приготувала б нічого кращого. Я взагалі нічого не приготувала б…

– Тає, якщо я трохи звужу те розкішне плаття, ти його носитимеш? – з’явилася за моєю спиною Ів.

Спершу хотілося відповісти ствердно, але я розуміла, що вона лише згає час. «Те плаття» вже не було моїм. Минулої ночі я розпрощалася зі всім, що воно уособлювало, і не збиралася впадати в ностальгію.

– Ні, – чітко вимовила я. – Не носитиму.

– Гаразд, – легко погодилась Ів. – Тоді як щодо…

Вона замовкла на пів слові.

Я повернулася до неї і обімліла. Сестра чаклунки сиділа на низькому порозі, заплющивши очі. Її пальці судорожно чіплялися за стулку. Але не ця картина змусила моє серце битися, немов після довгого бігу.

У коридорчику променисто посміхався Ньельм.

– Де вона?

Його ліва долоня була покрита напівстертим крейдяним малюнком, біла пляма виднілась і на плечі Ів.

– Де вона?! – з притиском повторив він. – Негайно поклич її!

– Мела вийшла, – пролепетала я, не відводячи погляду від блідого обличчя моєї колишньої сусідки. – Щойно. Не хочете зайти пізніше? Або завтра?

– Ні, – оманливо ласкаво проспівав чаклун. – Вона потрібна мені зараз, розумієте? І якщо ви не знайдете її за пів години, ваша служниця ніколи не стане на ноги. Сподіваюсь, я досить переконливий?

«Коли встигла спорожніти каструля?» – промайнуло в моїй голові.

Я ж навіть ложки не торкалася… І звідки мені знати, де шукати Мелу? Хіба мало місць, де продають книги? Це Тавенна, а не далеке Підлісся!

– Ів! Що трапилося?

Я розгублено закліпала. Чиж теж ніби як кудись збирався… Передумав? Чи просто не встиг піти? Він проковтнув обід дуже швидко, а потім довго сперечався з Мелою щодо Зарлата. Виявилося, чаклунка вважає тавеннського чистильника і його підлеглих лишень прикрою перешкодою, а зникнення княжого золота – дрібною незручністю, що не зашкодить початковій меті. Оскільки для неї метою був Білий Дракон, а для нишпорки – Ергел Жескар, посварилися вони добряче.

Сказати відверто, я зовсім не очікувала, що стримана до неможливості зі сторонніми людьми Мела кричатиме на Чижа в дусі сімейних сварок, а він ризикне вчити її життю в тій же манері. Поки вони визвірялись одне на одного, у мене кілька разів виникало суперечливе відчуття того, що якби на місці Кьерна була Ів, суперечка здавалася б значно реалістичнішою. Але сестра чаклунки поперемінно підтакувала обом сперечальникам, немов не бажаючи ставати на чиюсь сторону, і м’яко усміхалася.