1.2

Загалом, Зарлату спала на думку одна дивна ідея. Він не сумнівався: злощасна скарбниця спорожніла за велінням князя, а вчорашній захід організували лише задля підтвердження казочки. Далі більше! Тавеннський чистильник пов’язував події в палаці з пробудженням серця дракона! Ну а той факт, що колишній протеже, який зараз мав бути в Підліссі за наказом столиці, раптом з’явився в Тавенні, та ще й у компанії чаклунки, лише підтвердив цю теорію.

Про взаємини Ергела Жескара з ренійським королем чутки ходили різні, але всі вони недвозначно вказували на просту істину: коли у Треннана з’явиться вагомий привід, голова князя злетить із плечей.

Схожа історія була і з Білим Драконом. Чим конкретно Його Величність не догодив Сойлу, мало хто знав, однак якби володар Драконячих гір зумів знищити короля і водночас зберегти статус віковічного добра, він би зробив це негайно.

Наприклад, якби з’явилися докази того, що минулого разу Чорного Дракона пробудили за велінням Треннана.

Зв’язавши воєдино нишпорку зі столиці, призабуту всіма чаклунку, те кляте серце дракона і зниклі грошенята, Зарлат вирішив, що тавеннський князь затіває щось масштабне, про що Кьерн із Чижів обов’язково має знати. Звідки? А хіба не послали його в Тавенну подбати про те, щоб серце Барра потрапило в правильні руки?

Не потрібно бути генієм, щоб зрозуміти: дівчина з пластинкою мага не в гільдії і не залежить від Білого Дракона. Вона просто зобов’язана працювати на короля! А інші супутники… Хе-хе, їхня «діяльність» на балу вражала уяву.

Геніальна актриса (це я!) перетворила нудний захід на свято для себе улюбленої, завоювала серце героя прикордоння (не пам’ятаю нічого такого) і спонукала законослухняних людей на п’яні безумства (наче я те вино зачаклувала). Ця таємнича особистість Зарлату особливо припала до душі. Її (тобто моя) стратегія була елементарною, але дієвою: відвернути увагу і дати змогу соратникам безперешкодно огледітися в палаці. Не дивно, що їх пригадав лише уважний дворецький!

Такої майстерності від команди свого колишнього учня тавеннський чистильник не очікував і жадав ближче познайомитися з темними особистостями, яких не лякало ім’я князя. Якщо із «замменською шаманкою» все було більш-менш зрозуміло, то «непримітний чоловік у чорному костюмі з поставою вельможі і очима вбивці» (можу посперечатися, дворецький добре розкуштував пійло Пріти, адже на тверезу голову так змалювати Ведмедика навряд чи хто зміг би) не був Чижем. Обличчя пана Кьерна під маскою не приховаєш, як не старайся. До речі, я ніяк не могла второпати, чому він не позбувся шрамів з допомогою магів.

Зарлат зібрався серйозно поспілкуватися з колегою і його командою. Він заявився без попередження, наткнувся на зайняту господарюванням Ів і заявив їй, що всі ми в одному човні, сенсу щось приховувати немає, а тому варто поділитися інформацією і працювати спільно.

У мене були підозри, що сестра чаклунки не настільки простодушна, як намагається показати. Не сумніваюся: вона прекрасно розуміла, що затівається, але вважала за краще вірити в те, у що їй пропонувалося вірити. Однак цього разу Ів не втрималась і обкрутила тавеннського чистильника без жалю.

Напевно він і сам не розумів, чому ця мила жінка, що зовсім недавно так зворушливо виливала йому душу, раптом перетворилася на ідеальну слухачку, якій не можна не розповісти про свої проблеми.

Визнаю: слухати я не вміла. Чи не хотіла? Чужі турботи – кому вони цікаві? Люди – нудні істоти! Або скаржаться, або хваляться! Хвалитись я не маю чим, та й скаржитися не звикла, тому оповідачка з мене нікудишня… Інша річ Ів! Уявлення не маю, де вона цьому навчилася, але для неї бесіда була рідною стихією.

І ось Зарлат опинився за накритим столом. Невідповідне місце для обміну державними таємницями, еге ж? Однак воно спонукало до балачок!

Коли чистильник почав просвіщати Ів щодо того, у що, на його думку, влізла її обожнювана молодша сестричка, Чиж стояв у коридорчику і вирішував складну дилему. Яка з бід прийнятніша? Увірватися в кухню і спричинити невдоволення Зарлата чи дозволити тавеннському катові виговоритися?

Досі Ів треба було вважати, що ми плануємо щось не зовсім законне (гарне визначення крадіжки!) і вкрай складне, але абсолютно безпечне (магія врятує всіх, хіба ні?). Якщо у неї з’являться вагомі причини побоюватися за життя сестри, вона не заспокоїться, поки Мела не опиниться в Борсуках чи в іншій глушині. Для Чижа це означало кінець усім планам. Він встиг звикнути до думки, що ось-ось помститься людині, яка перетворила його життя на кошмар, і нарешті виспиться спокійно. А без чаклунських знань до Ергела Жескара безкарно не підібратися…

Поки нишпорка підслуховував і розмірковував, за столом почали звучати цікаві речі, і він так захопився, що забув про вибір. Тільки коли Ів вимовила: «Гадаєте, король хоче виростити власного слухняного Дракона? Ні-ні, я нічого такого не чула, але в перспективі мати противагу Сойлу було б дуже вигідно», він усвідомив, що все не на жарт заплуталося.

Тепер замість банального «Як-небудь проберемося в сад, знайдемо ключ від скарбниці, який Тая сховала ще в дитинстві (Ні, я не народилася злодійкою! Просто у мене завжди були високі запити, а у князя – купа лишнього золота і невиправдана довіра до магічних замків), Мела знешкодить охоронні артефакти, ми заберемо мішок монет і вирушимо до Дракона за виконанням бажань», наші наміри звучали значно туманніше. Дійсно, хіба «Насамперед виберемося з лайна, яке утворилося навколо нас!» можна вважати планом дій?