ГЛАВА 4.1. Чесні стосунки?

Понад два роки тому ми з демоном мешкали в Йоржі – містечку більшому за Борсуки, розташованому біля Тихого озера. Життя там ішло неспішно і розмірено, мене більш-менш поважали (принаймні не вважали божевільною), наш будиночок був досить новим, сусіди – люб’язними, ринок – дешевим. Але одного разу я почула, що десь у Підліссі живе чаклунка, яка покинула гільдію.

Що це означало, кожен домислив би без проблем. Вона напевно займалася чорною магією, проте якось примудрялася не попастись. Іншими словами, вона була розумною, слизькою, ласою до грошей і не цуралася заборонених методів. Ця Мела здавалась якраз тією людиною, яку я потребувала.

Умовляти Ферна покинути Йорж не довелося – йому місто не сподобалося від початку. І ми вирушили в Борсуки. Розмитими восени дорогами, якимись звивистими стежками, навіть через розорані на зяб поля…

Спочатку я вирішила, що нам усміхається небачена удача: чутки щодо дивної чаклунки підтвердилися, ба більше, мер міста охоче (ледь не пританцьовуючи) продав руїну по сусідству з її хатиною. Потім я познайомилась із Мелою особисто, вкотре переконалася, що чуткам вірити не можна, мовчки проковтнула розчарування… І застрягла в Борсуках на два роки, ніяк не наважуючись звернутися до неї зі своєю пропозицією. По суті, я й не зрозуміла до кінця, чому вона раптом надумала мені повірити.

Тепер наш повіз мірно стукав колесами по вибоїстій дорозі. Незважаючи на непривабливий зовнішній вигляд, цей засіб пересування виявилося цілком зручним і, головне, містким. Якби ще конячка була трохи молодшою… Кожні пів години їй був потрібен відпочинок, і це притому, що йшла вона повільніше за нас.

Тиждень шляху до Тавенни? Я не знала, злитися чи сміятися. Щонайменше три! На той час, коли ми увійдемо в міські ворота, професор Ньельм давним-давно повернеться в Рен. Але Артан не висловлював невдоволення, хоча, як на мене, йому варто було б загнати шкапу до смерті чисто зі шкідливості. А Ферн, щоб його, мовчав!

Під вечір нарешті трапився тракт і справи пішли веселіше. Найближчого заїжджого двору ми досягли ще до опівночі.

– Хочу покої з гарним краєвидом із вікна, – засинаючи на ходу, зажадала я.

Винятково щоб подражнити баронського синка, але господар сприйняв мої слова всерйоз і відчинив переді мною якісь двері, перш ніж високородний нахаба встиг відправити мене на сінник.

– Прошу, пані! – У тьмяному світлі олійної лампи він, очевидно, не розгледів мого одягу, або ж вирішив, що, рятуючись від морозу, я напнула на себе все, що було в повозі. – Ваші дочки будуть поряд, а молодий пан займе кімнату навпроти.

Демон не втримався від сміху:

– А дітки як виросли! Вже вищі за матусю! А молодий пан вам часом не чоловік, люба моя пані?

Мела хмикнула в кулак, її сестра відверто розсміялася.

– Я вдова, – забувши про сторонніх слухачів, огризнулась я. – Краще мовчи, якщо не знаєш, що сказати!

– Вибачте, пані, даруйте, – почав несамовито кланятися господар заїжджого двору. – Я не хотів засмутити вас… Прошу. – Він майже силою пхнув мене в якусь комірчину і запалив лампу на стіні біля дверей. – Влаштовуйтесь, дружина принесе вам вечерю. А вранці ви побачите, який неймовірний, приголомшливий, чудовий, грандіозний, казковий краєвид відкривається із вашого вікна!

Двері натужно рипнули, клацнула нерівно прибита засувка, і я нарешті змогла висловити демону все, що думаю про нього, його характер і невчасне красномовство.

– Ти не розумієш, Тає, – втомлено відмахнувся він, навіть не відкидаючи звинувачень. – Все не так, як ти вважаєш. По-перше, Мела не просто показувала фокуси біля свого дому – там діяла досить сильна магія.

– Ще б пак, вона вміє чаклувати! – аж підскочила я, дивуючись його недогадливості. – Теж мені новину знайшов. Інакше якого лісового демона я б до неї звернулася? Наскільки вона сильна, Ферне? Якщо брати до уваги чисту магію, вона сильніша за тебе?

– Навряд чи, – в голосі демона був сумнів. – Ті охоронні заклинання… Вони не пустили мене в їхню хату, але, гадаю, врешті-решт я зміг би пробитися. Для нечисті вищих рангів її чаклунство не буде серйозною перешкодою. А от щодо людей не впевнений. Власне, візерунок закляття Мела сплела ще вночі, а вранці, як ти кажеш, були звичайні фокуси. По-друге…

– Тож ти сильніший? – зраділа я хоч одній приємній новині. – І, якщо що…

– Тає! – заволав Ферн. – Прокинься! Я не вмію нічого! Я можу довбати лобом у стіну, поки не проламаю її, а Мела орудує сокирою! Я можу відлякати злодіїв, відвернути увагу, змусити не помічати нас, але користуватися тим, що називають магічною силою, я просто не вмію. Для нас немає ніяких «якщо що», запам’ятай.

– А для Мели «якщо що» є? – Я миттю вловила, куди він хилить. – Як таке можливо? Демон і фальшивомонетник тягнуть монет на сімдесят-вісімдесят, не більше. Для неї це те саме, що ламана мідька. Тому не сій паніку, їй доведеться бути слухняною!

– Державний злочинець покриє нестачу, – похмуро повідомив Ферн. – Не розумієш, вороно? Барон Ірреський був засланий у Підлісся разом із сім’єю. Для його сина єдиний шанс вибратися звідси – довести, що він чогось вартий. Як? У Борсуках немає можливостей для подвигів, та й сам Артан до героя не дотягує. Інший шлях – якщо у нього є якийсь талант, що дасть йому змогу стати магом, вченим або щось таке. Надія слабка – талановитих у цьому світі хоч греблю гати, і вони не настільки цінний матеріал, щоб заради них хтось ризикнув своїм становищем. Думаєш, барон справді розраховує на протекцію професора? Дурненька, це був лише значний привід, який дозволив меру міста відпустити Артана з Борсуків.