Глава 12

Сьогодні день моєї коронації, і це змушувало мене неабияк хвилюватися. Так, після перемоги над Левіаною в нашій країні все змінилося. На якийсь час управління взяв в свої руки Арадій. Але коли Рада Старійшин запропонувала йому посісти трон, то він відмовився на мою користь. Батько сказав, що він ніколи й не підходив для ролі короля, а от я буду ідеальною претенденткою. Та й мій чоловік зможе допомогти мені в управлінні державою. А він завжди ж буде поряд. Після того, як ми розділили моє безсмертя, я була впевнена в цьому.                                                                                                       

Рада його в цьому підтримала, і от сьогодні я готуюся до своєї коронації. В голові було сотні думок, і найголовніша – чи зможу я бути хорошою королевою? Я дуже боялась повторити якісь помилки Левіани. Хоча її правління було жахливим. Після смерті попередньої королеви народ видихнув і тепер зміг нормально жити. Але в мене страх залишився досі. На цю церемонію прибудуть запрошені гості з усіх тридцяти п’яти світів, в тому числі й мої колишні одногрупники. Що ж, додаткова підтримка зайвою не буде. Навіть Лулу та Чарльз зможуть на кілька днів вирватися на коронацію. А я неймовірно хвилювалася. І хоча Грегорі та батько підтримували мене, але все одно я не могла нічого із собою зробити. Сподіваюсь, що скоро все пройде.                                                                                                     

Я одягнула прекрасну блакитну сукню, розписану сріблястими камінчиками. Вона була така легка та гарна, що я справді виглядала по-королівські. Хоч це і офіційний захід, та тіара принцеси цього разу залишилась на місці. Сьогодні я одягну корону правителя, тому вона мені і не знадобиться. Місце церемонії було прикрашене в блакитних та сріблястих кольорах, адже це офіційні кольори дому де ЛаФельт. Коронуватиме мене батько, а Родерік, як ще один представник родини, буде йому допомагати. Супроводжувати мене ж буде Грегорі, адже він мій законний чоловік. І я була вдячна за його підтримку.                                                                                                                                                    

- Хвилюєшся? - посміхнувся він, коли ми вже готувалися до того, аби вийти.                                              

- А ти як думаєш? - фиркнула я.                                                                                                                        

- Не бійся, я ж завжди буду поруч з тобою, - відповів він.                                                                               

Далі заграла урочиста музика, і Грегорі, взявши мене під руку, повів у тронний зал. Батько вже чекав на мене, а Родерік в цей час тримав корону. Сьогодні тут були присутні не лише знать та гості з інших країн, а й прості люди, які хотіли побачити на власні очі коронацію. Звичайно всім бажаючим місця не вистачило, але вони матимуть змогу дізнатися, коли все вже відбудеться. Грегорі підвів мене до трону, та відійшов, а я ж лишилася стояти напроти батька.                                                                                       

- Готова? - прошепотів він, а я лише кивнула. - Ельфи Еллеону, сьогодні ми всі зібралися тут, аби явити світу нову королеву. І нею стане принцеса Мелісса, з роду де ЛаФельт, - він посміхнувся. - Встань на коліна.                                                                                                                                                                  

Я його послухала, хоча це й навіть на краще, адже я досі продовжувала тремтіти. Ще й стільки поглядів зараз спрямовано на мене. Кому розкажеш, що я боюсь чогось, так лише посміються. Але я відчувала підтримку не лише своєї родини, а й простого народу та своїх друзів. З ними мені легше буде пройти через всі труднощі.                                                                                                                                 

- Чи клянешся ти вірно служити своєму народу? Приймати справедливі рішення? Повести в бій у випадку загрози? - запитав батько.                                                                                                                   

- Клянусь, - голосно відповіла я.                                                                                                                       

- Ставити інтереси свого народу понад усе? Бути королевою, другом та сестрою для кожного ельфа? - продовжив він.                                                                                                                                                     

- Клянусь, - більш впевнено відповіла я.                                                                                                          

Тоді батько взяв корону та повільно підійшов до мене. За мить він вдягнув її на мене, а я відчула разом з нею неабияку відповідальність. Тепер від мене залежить не тільки моє життя, а й благополуччя всієї країни. Батько подав мені руку, яку я прийняла.                                                                                              

- Встань, - голосно повідомив він. - Тепер ти ніколи не схилятимеш голову ні перед ким, - він допоміг мені піднятися, а потім ми повернулися до інших. - Вітайте Її Величність, Меліссу де ЛаФельт, королеву Еллеону.