Глава 10

Підготовка до весілля зайняла зовсім небагато часу, адже я не хотіла якогось пишного святкування. Все пройде лише з найближчими людьми, адже нам зараз точно не до цього. Тим паче коли Левіана може напасти в будь-який момент. Я би взагалі хотіла перенести, та Грегорі мав рацію, ми не знаємо, що з нами буде завтра, а тому потрібно насолоджуватися кожним моментом, проведеним разом. А так ми точно назавжди будемо разом.                                                                                                                    

З самого ранку Ілларія та Дарсана готували мене до цього визначного дня. Я одягнула довгу світло-блакитну сукню, розшиту перлинами. Дівчата зробили мені якусь химерну зачіску та макіяж, і я виглядала справді казково.                                                                                                                               

- Я теж хочу весілля, - сказала Ілларія. - Ти тільки подивись яка ти гарна.                                                 

- То може натякнеш Ріку? - посміхнулась я. - Впевнена, він би швидко тобі все організував. І вже би за тиждень ви святкували.                                                                                                                                    

- Не хочу, це має бути суцільно його рішенням, - буркнула дівчина.                                                             

- Ну тоді ти точно будеш одружуватися останньою, - розсміялась Дарсана. - Знаючи мого брата, він ще не скоро наважиться, - дівчина підійшла ближче до мене з гарним гребінцем, розписаним сапфірами. - Ось, рахуй це наш із Заком подарунок на ваше весілля. Одна з реліквій Драгомірів, тобі буде дуже пасувати.                                                                                                                                                             

- Дякую, - здивовано прошепотіла я.                                                                                                                

- А мені ти теж таке подаруєш? - запитала Ілларія.                                                                                         

- Ти спочатку заміж вийди, - фиркнула Дарсана.                                                                                            

Я завжди дивувалась як ці двоє можуть дружити, адже вони такі різні. Однак дівчата ще з першого курсу були не розлучними. Я теж колись мала таку подругу. Як шкода, що її зараз немає поруч зі мною. Рука потягнулась до кулона, що завжди був зі мною. Я сумувала за Ізабель, і це точно ніколи не зникне.                                                                                                                                                                 

Коли дівчата закінчили, до кімнати увійшов батько, аби провести мене до вівтаря. Старійшина Ради одружить нас, і після цього ми навічно будемо разом. В ельфів все зовсім не так, як в багатьох інших рас. Ми не розлучаємося. В нас один шлюб і назавжди. Тому багато хто часто сумнівається. Але я цього справді хотіла.                                                                                                                                         

Батько ж був вдягнений в звичайний костюм, але срібного кольору, адже це колір нашого роду. Він посміхнувся, подивившись на мене.                                                                                                                 

- Ти дуже гарна, - сказав він. - Так схожа на свою матір в день нашого весілля.                                         

Я мала її фотографію, але так і не дізналась більше про те, якою вона була. Коли це все закінчиться, я обов'язково знайду кожну згадку про Мелодію та те, якою вона була. Ну що зробити, я не сентиментальна.                                                                                                                                                 

- Вона теж хвилювалась? - запитала я.                                                                                                            

- Страшенно, і я так само, - посміхнувся Арадій. - Однак ти забудеш про все, коли побачиш Грегорі. Він тебе дуже сильно кохає і зробить все, аби ти була щасливою.                                                                     

- Я це знаю, - видихнула я. - Але Левіана...                                                                                                      

- Не хвилюйся, це день буде лише вашим, - м'яко сказав батько.                                                                 

Він підійшов до мене та подав руку, яку я з радістю прийняла. А потім Арадій притягнув мене в свої обійми. Я знаю, що в нас було дуже мало часу, і ми так й не дізналися одне одного ближче. Та я відчувала, що він мене любить. Не звичне відчуття. Я все життя прожила із впевненістю, що не потрібна рідній матері. Аж тут з'явився той, для кого я була найголовнішим в житті.                                 

- Я ще тоді відчув щось рідне, - тихо сказав він. - Коли ми опинилися в нашому часі.                                 

- Так, ти навіть питав, - посміхнулась я.                                                                                                         

- В нас ще буде час стати ближчими, - сказав Арадій з посмішкою. - А зараз ти готова?                             

- Так, - кивнула я. - Я готова.                                                                                                                              

І це було правдою. Сьогодні я стану дружиною Грегорі, який зробить мене найщасливішою дівчиною. Тому я впевнено зробила крок у своє майбутнє...