Глава 9

З батьком ми поступово почали налагоджувати стосунки. Він проводив зі мною багато часу, намагаючись компенсувати всі ті роки, які ми втратили. Арадій хотів знати кожну деталь мого життя. І це було так дивно, відчувати від когось батьківську любов. Ну що ж, хоч тепер я її отримала. Батько намагався підтримувати й Родеріка, адже той його рідний племінник і залишився один. Він став для нього близьким другом, і це справді чудово. Арадій знайшов спільну мову і з Грегорі, хоча спочатку між ними було якесь напруження. Як казав батько, він раніше мав не дуже приємний інцидент з представником роду Аркан. Ну що ж, тоді зрозуміла. А ще він поки взяв управління королівством на себе, до моєї коронації. І я була вдячною йому за це.                                                                                    

А ми ж готувалися до того дня, коли Левіана все ж вирішить напасти на нас. Останнім часом до нашого двору прибули воїни з інших країн, яких нам люб'язно надали мої одногрупники. Дарсана ж сказала, що як тільки вона побачить видіння, то одразу ж повідомить нам. Приємно мати на своїй стороні провидицю. А ми ж з Грегорі проводили разом дуже мало часу. І я справді сумували за ним. Та сьогодні він сам запропонував мені побути лише вдвох у кімнаті, де нас ніхто не буде турбувати. А я і не проти. Та хлопець весь час нервував, і це мене неабияк здивувало.                                                                       

- Грегорі, з тобою все добре? - запитала я.                                                                                                      

- Так, - видихнув він. - Просто зачекай трохи, я зберусь з думками.                                                              

- Навіщо? Краще йди сюди і я допоможу тобі розслабитись, - посміхнулась я. - В нас небагато часу для нас двох, не витрачай його даремно.                                                                                                                

- Меліссо, зачекай, - серйозно сказав він.                                                                                                         

Так, а це мені вже не подобається. Він такий серйозний буває лише коли хоче сказати щось серйозне. Може вдома щось сталося?                                                                                                                               

- Ти мене покинути хочеш? - розсміялась я.                                                                                                    

- Навпаки, - Грегорі підійшов ближче.                                                                                                             

Повільно хлопець опустився на одне коліно, і лише потім до мене почало доходити, що він збирався зробити. Не може бути.                                                                                                                                      

- Меліссо де ЛаФельт, я кохаю тебе понад усе на світі. Ти найдорожче, що в мене є і я не уявляю свого життя без тебе. Ось, - він відкрив коробочку, де була обручка з місячним каменем. - Мені її дав твій батько, він колись робив ним пропозицію твоїй матері. А тепер це роблю я, - Грегорі нервово посміхнувся. - Меліссо де ЛаФельт, принцеса Еллеону, чи погодишся ти стати моєю дружиною та розділити зі мною вічність?                                                                                                                               

І саме в такий момент я на мить розгубилась. Я зараз сплю? Чи він серйозно вирішив зробити мені пропозицію? Мені, черствій дівчині, яка і емоції то майже не вміє проявляти. Невже він мене так сильно кохає? Так само сильно, як і я його?                                                                                                                 

- Може скажеш щось? Бо я вже думаю, що ти відмовишся, - перервав мої думки Грегорі.                          

- Що? Ні, звичайно, - швидко промовила я. - Тобто так, я вийду за тебе.                                                     

Він обережно витягнув обручку та вдягнув її на мій палець. Вона просто ідеально виглядала, ніби спеціально для мене. А потім хлопець притягнув мене в свої обійми та поцілував. Значить батько все знав, адже він дав обручку. Ну що ж, це дуже символічно. Тепер в мене є річ, що належала моїй матері. А ще я збираюсь вийти заміж за хлопця, якого кохаю. Так, нехай зараз в будь-який момент може напасти Левіана, та я хочу прожити цей момент на повну...