Глава 7

Після зникнення Левіани Рада Старійшин швидко взяла управління королівством на себе, доки мене не коронують. Звичайно я розуміла, що одного дня це станеться, але я навіть не очікувала, що так швидко. Родерік, аби хоч трохи прийти в себе після всього, що сталося, став допомагати Раді. Виявилося що з колишньою королевою пішла частина нашого народу, яка була віддана їй. Цікаво, а вона їх обдурила?                                                                                                                                              

Також з'явилися докази, що Арадій досі може бути живий, однак ніхто не знав де він може бути. Ідріс шукав всі можливі підказки, проте поки успіху не було. А нам ще й одночасно потрібно готуватися до того, що королева може напасти в будь-який момент. Я ж знайшла деякі згадки про мою справжню матір і навіть її портрет. Вона була гарною та такою тендітною. А ще так обіймала батька. Напевно вона дуже сильно любила його. Цікаво, а якби я росла з ними, то як би все було? Я би виросла ніжною та милою принцесою? На жаль цього я вже точно не дізнаюсь. Можна хіба що уявити. Але зараз я можу знайти свого батька.                                                                                                                                  

І за тиждень ми таки мали успіх. Віднайшли таємну кімнату під палацом, однак туди ніхто не міг пройти. Напевно на ній лежало заклинання крові. І що ж Левіана ховала там? А може кого? І хоч Грегорі намагався відмовити мене йти туди одній, ніби ми щось придумаємо, але я чітко вирішила перевірити. В той день, коли я вирішила це зробити, поруч зібралась Рада та кілька воїнів, адже тут може бути небезпечно.                                                                                                                                                         

- Ти впевнена? - в котре запитав мене Грегорі.                                                                                                

- Ти знаєш, що я це все одно зроблю, - знизала плечима я. - Тому краще не заважай мені налаштуватися.                                                                                                                                                  

- Я лише хвилююсь за тебе, - хлопець мені ніжно обійняв.                                                                            

- Знаю, - видихнула я. - Все буде добре.                                                                                                         

Я взяла кинджал та зробила невеличкий надріз на руці, приклавши дверей. Але нічого не відбулося. Можливо щось пішло не так і варто спробувати ще раз? Але коли я вдруге приклала руку до дверей, вона пройшла крізь них. Зібравшись із силами, я зробила крок вперед та легко пройшла крізь двері. І опинилась в якісь дуже темній кімнаті, яка була абсолютно пустою. Ще й так темно. Але я за допомогою магії створила кульку місячного світла.                                                                                         

- Що, прийшла провідати в'язня? - почула я голос.                                                                                         

Він долинав з іншого кінця кімнати, де була абсолютна темрява. Підійшовши ближче, спочатку я побачила грати. А лише потім чоловіка, що сидів там. Не одразу я його впізнала. Він мав довге волосся та бороду, а ще був вдягнений в лахміття. Його руки скували ланцюги, які я впізнала. Такі не раз використовували для блокування магії. Значить Левіана стільки років тримала тут ельфа. І не простого, а власного старшого брата. Так, не одразу я зрозуміла, що переді мною був Арадій, мій батько. За мить його погляд сфокусувався на мені.                                                                                                                   

- Меліссо? - здивувався він. - Ти...                                                                                                                     

- Я прийшла звільнити тебе, батьку...