Глава 5

День почався не найкращим чином. Я ще досі не могла відійти від того, що дізналась, як на нас чекала чергова новина. Мій дядько Еліазар не повернувся зі своєї подорожі. По дорозі на нього напали, і хоча він боровся за життя, але так і не зміг вижити. На Родеріка ж було боляче дивитися. Хоча його батько був і не найкращим, а інколи відверто мене дратував, та з сином вони були близькі, і він дуже любив його. Рада старійшин розпочала розслідування, адже вдалося спіймати останнього нападника, і тепер вони намагаються його допитати. Це був молодий перевертень, один з найманців, яких за певну платню можуть виконати будь-яке доручення. Навіть вбити когось. І хоча він намагався вбити себе, та все ж Рада отримає ім'я. Просто на це потрібен час.                                                                                     

Я ж вирішила хоч трохи підтримати брата, адже останнім часом в нас налагодилися стосунки.  Хоча я ж навіть не знаю, може він зараз хоче просто побути наодинці, аби його ніхто не чіпав. Ну що ж, варто спробувати. Я підійшла та постукала в його двері, а за кілька хвилин він мені відчинив. Родерік виглядав дуже втомлено.                                                                                                                                   

- Ти як? - запитала я.                                                                                                                                          

- А як може бути? - сумно сказав він. - Щось сталося, що ти прийшла до мене?                                         

- Ні, просто... - почала я. - Хотіла перевірити як ти, можливо тобі потрібна підтримка. Я просто не дуже в тих речах розбираюся, але зазвичай так роблять.                                                                                        

- Дякую, - він навіть зміг трохи посміхнутися. - Зайдеш?                                                                                 

Я ж лише кивнула, а Родерік ширше розкрив двері. Його кімната була в спокійних тонах, і тут було досить мало всього. Наша кімната з Грегорі була зовсім інакшою, однак брату було комфортно тут жити, а це головне. Хлопець важко опустився на ліжко, а я обережно присіла поруч. Я навіть не знала, що йому сказати, адже ніколи не вміла підтримувати. Проте я дуже добре пам'ятаю, що відчувала в той момент, коли не стало Ізабель. Мені не хотілося нікого бачити, але в той же момент я була не проти, аби поруч був хтось. Досить неоднозначні відчуття.                                                                            

- Чесно, я зовсім не вмію підтримувати, - врешті сказала я. - Та й ти прекрасно знаєш моє ставлення до дядька Еліазара. Але й мені дуже шкода, що так сталося.                                                                             

- Я знаю, що його мало хто любив, - видихнув брат. - Але для мене він був чудовим батьком. Він робив все для мене. І я розумів, що одного дня його може не стати, але я не очікував, що це буде так скоро. Тим паче за таких обставин.                                                                                                                              

- Ти головне тримайся, а я буду поруч, - я поклала руку на плече Родеріку.                                                 

- Дякую, - він злегка посміхнувся. - Ти вже чула кого підозрює Рада?                                                          

- Ні, - чесно зізналась я.                                                                                                                                    

- Скоріш за все за цим стоїть Левіана, а вони зараз збирають докази. Батько погрожував їй, що щось розповість, якусь таємницю, - пояснив брат. - Я так підозрюю, що це пов'язано зі смертю Арадія, твого батька.                                                                                                                                                                 

Звичайно я йому розповіла про все, адже це стосується нашої родини. Хлопець теж був впевнений, що Левіана причетна до смерті Арадія, бо саме їй було вигідно це і так жінці вдалося посісти трон. А може і справді Еліазар знав про все і прикрив свою старшу сестру? А тепер він вирішив заговорити? Раптом вона обіцяла, що його син стане королем, а тут з'явилась я? Так, з моєю сімейкою і Легіон не потрібен, самостійно переб'ємо одне одного.                                                                                                                   

- В будь-якому випадку Рада дізнається, хто за цим стоїть і винний буде покараний, - сказала я. - Обов'язково так і буде.                                                                                                                                       

- Дякую, Меліссо, - відповів брат. - Справді дякую тобі за підтримку. Для мене це дуже важливо.            

- Звичайно, ми ж одна родина, - посміхнулась я.                                                                                          

І я справді готова завжди підтримати його, адже він єдиний з моєї родини, хто в мене залишився, адже я не мала навіть можливості рости зі своїми батьками. І лише зараз дізналась про це. Тому потрібно зберегти хоча б ці родинні стосунки...