Глава 2

Ми побули в Алегрії ще кілька днів, насолоджуючись коротким спокоєм перед новим випробуванням, а потім усе ж вирішили відправлятися до Еллеону. Кіара не хотіла прощатися зі старшим братом, а її очі світилися від неспокою та тривоги. Грегорі пообіцяв їй, що зовсім скоро вони знову зустрінуться, і я бачила, як це заспокоює дівчинку. Я ж її запросила відвідати нас у будь-який момент, як тільки вона сама забажає. Після моїх слів в очах Кіари засяяла радість, і я зрозуміла, що вона обов’язково незабаром приїде.

Але я знала, що вдома мене чекали не лише радощі. Я вже повідомила матері, що ми повертаємося, і думаю, що вона не дуже зраділа цій новині. Тим паче, що я не буду сама — зі мною Грегорі. Дядькові ж моя поява взагалі була як кістка в горлі, адже тепер ні він, ні Родерік не отримують трон. Хоча брат цього насправді й не хотів, він хвилювався лише за мене і цікавився, як ми одразу ж після повернення з нашої подорожі.

Ми вийшли з порталу біля палацу. Насправді після всього пережитого мене трохи лякали такі подорожі, адже портал може завжди підкинути непередбачувані сюрпризи. Та на щастя, усе пройшло без пригод, і я нарешті опинилася вдома. Серце здригнулося від знайомих запахів землі, трави та свіжості повітря.

Рідна земля завжди мала велике значення для ельфів, і тепер я відчувала, як її сили проникають у мене, заспокоюючи після безмежного вирію пригод. Та якесь невизначене передчуття в мені не відпускало: ніби на цьому наші пригоди не закінчилися. І воно ніколи мене не підводило. Сподіваюся, цього разу воно помилялося.

— Готова? — запитав Грегорі, взявши мене за руку.

— Звичайно, чого мені хвилюватися, — знизала плечима я. — Це ти маєш звикати до нової країни, а не я.

— Думаю, це мене точно не налякає, — усміхнувся він, його очі світлилися легким азартом.

Ми повільно попрямували до палацу. На шляху я відчувала, як серце трохи тремтить: ось тут, серед цих стін, ми зустрінемо тих, хто вирішить оцінити або засудити мій вибір, хто намагатиметься визначити мою долю. Усі спогади дитинства поверталися, наче хвилі: розмови за зачиненими дверима, строгі погляди, невдоволення матері, що ледве сховувалася за її холодною величчю. Але тепер поруч був Грегорі, і його присутність розганяла мої сумніви.

У палаці нас зустрічав Родерік — єдиний, хто по-справжньому радів нашій появі. Він приязно привітав Грегорі, і я відчула, що ці двоє зможуть знайти спільну мову. А от мати та дядько Еліазар навіть не зійшлися поглядами, не хотіли привітатися. Ну звичайно, навіщо це їм, якщо я повернулася з подорожі в часі?

Або вони просто не могли пробачити, що я обрала не ельфа в якості свого обранця. Я одразу повідомила про це після повернення, аби вони могли звикнути, та, очевидно, нічого не вийшло. І, чесно кажучи, мені не було шкода.

— Батько зараз відправився до Сільвії, адже там у нього державні справи, — сказав Родерік. — А Левіана хотіла би бачити вас у своєму кабінеті, але ви можете трохи відпочити. Нічого страшного, королева зачекає.

— Ні, потрібно зробити це одразу, — вирішила я, обернувшись до Грегорі. — Моя мати своєрідна, тому не чекай на теплий прийом.

— Та ти що? — посміхнувся він. — Я вже думав, що нас одразу обійматимуть.

Я лише зітхнула і впевнено попрямувала до кабінету матері. Родерік зайнявся своїми справами, а Грегорі йшов поруч, спостерігаючи за моєю впевненістю. Постукавши у двері, ми увійшли. Моя мати сиділа за столом, вивчаючи сувої, велична та холодна. Я відчула знайомий холод у її погляді, той самий, що переслідував мене ще з дитинства.

— Меліссо, я рада, що ти повернулась. Ще й не сама, — сказала вона, переводячи погляд на Грегорі. — Не часто в нас побачиш кронпринца Алегрії.

— Я тепер звичайний принц, — відповів він спокійно.

— Так, він вирішив залишитися тут, зі мною, — впевнено сказала я. — Кімнату виділяти не потрібно, адже йому буде цілком зручно в моїй.

Моя мати мовчки спостерігала, а я намагалася витримати її пронизливий погляд. З дитинства я знала: якщо не піддаватися, вона припиняє звертати увагу. Та зараз це було серйозніше — вона не задоволена присутністю Грегорі. Але я майбутня королева, і маю право робити те, що вважаю за потрібне.

— Ну що ж, це твій вибір, Меліссо, — сказала вона нарешті, у голосі прозирали нотки невдоволення. — Сподіваюся, що ми ще ближче познайомимося з тобою, Грегорі. А поки можете йти відпочивати.

Я лише кивнула і взяла Грегорі за руку, відчуваючи полегшення. Можливо, все не так погано. І я знала: коли стану королевою, то поступово зміню все на краще. А поки що доводиться терпіти. Але поруч зі мною був Грегорі, і його присутність робила будь-які труднощі легшими.

Ми вийшли з кабінету, і я глибоко вдихнула, відчуваючи аромат рідної землі, що змішувався із запахом старовинного палацу. Попереду нас чекали нові дні, нові виклики, нові випробування, та разом із ним я була готова до всього. Кожен крок уперед здавався менш страшним, бо за мною йшов той, кого я кохала, а поруч — світ, який уже не здавався чужим, а відчувався рідним.

Моє серце сповнювалося теплом, і я знала: попереду ще багато подорожей, але тепер ми зможемо пройти через них разом. І якщо навіть на нас чекатимуть труднощі та випробування, ми обов’язково подолаємо їх. Бо тепер ми вдома, і наш час почався.