Глава 1

Алегрія неабияк мене вразила. Так, минулого разу, коли ми тут були, це місце залишило у мене більше тривоги, ніж тепла: предок Грегорі намагався нас убити, а розповіді хлопця про його родину ще більше насторожували. Я знала, що не всі тут добрі люди, і не все було так ідеально, як виглядало ззовні. Та цього разу все відчувалося інакше. Було якесь невидиме світло, що обволікало місто, роблячи його живим і гостинним. Вулиці сяяли золотим світлом ранкового сонця, дерева шепотіли щось одне одному в легкому вітрі, а повітря пахло свіжістю й зеленню.

Я хотіла побачитися з Кіарою. Ця дівчинка приїжджала до Еллеону разом із Грегорі, коли я їх запрошувала, і нам вдалося подружитися. Я з нетерпінням чекала цієї зустрічі, уявляючи, як вона радісно побіжить мені назустріч.

Однак повернення до Алегрії принесло й новини, які змусили серце стискатися. Король помер під час нападу Легіону. Грегорі не показував великого суму, але я знала: всередині його переповнюють емоції. Це був його рідний батько, і хоч хлопець намагався виглядати спокійним, я відчувала важкість у його серці.

За словами Кіари, мати стала більш лагідною після втрати чоловіка, намагаючись налагодити стосунки з донькою. Грегорі видихнув із полегшенням: тепер він міг залишити тут сестричку, знаючи, що її життя буде спокійним і безпечним. Мене ж переповнювало змішане почуття — з одного боку, радість за сім’ю Грегорі, а з іншого — туга за тим, що ми втратили назавжди.

Та залишалося ще одне: повідомити матері, що він збирається перебратися до Еллеону. Це мало статися сьогодні за вечерею. Я готувалася до цього моменту, підібравши сукню, яка нагадувала мені про часи, проведені в Алегрії, і водночас давала відчуття важливості події. Кожна деталь вбрання, кожна складка тканини, що струмувала по моєму тілу, робила мене впевненішою і водночас підсилювала хвилювання.

— Ти точно впевнений, що хочеш це зробити? — запитала я вкотре, відчуваючи, як хвилювання стискає груди. — Все ж тут твоя рідна домівка, і ти зможеш стати королем. А зі мною на тебе очікує… максимум роль принца-консорта.

— Ніби для мене це все важливо, — закотив очі Грегорі, але я бачила щирість у його погляді. — Меліссо, я так сильно кохаю тебе, і готовий на все, аби ми були разом. Повір нарешті, що ти для когось настільки важлива, що він готовий відмовитися від усього.

— Це не так просто, — посміхнулася я, намагаючись виглядати спокійно. — А як сприйме це твоя мати? А Кіара?

— Не хвилюйся за це, — він легенько поцілував мене в скроню. — Бачу, ти навіть сукню вдягнула.

— Не звикай до цього, — фиркнула я. — Пішли, на нас вже чекають.

Хлопець лише кивнув і взяв мене за руку. Ми попрямували до обідньої зали. Кожен крок був сповнений тихої напруги, що тремтіла в повітрі, і водночас відчуття очікування чогось важливого. Я відчувала хвилювання, але поруч зі мною був Грегорі, і його підтримка додавала сміливості. Він справді хотів бути зі мною, і заради цього готовий був відмовитися від трону.

Було приємно усвідомлювати, що я для нього найважливіша. А чи змогла б я зробити те ж саме для нього? Думаю, так. Проте це було б складно. Для ельфів рідна земля має особливе значення, і це не порівняти з будь-якими почуттями до іншої країни. На щастя, мені не довелося обирати.

Кіара та королева вже сиділи за столом. Дівчинка буквально світилася від щастя: її брат повернувся, а мати почала проводити з нею більше часу. Я чула, як вона лагідно говорить із донькою, і мені стало трохи сумно, що у мене власна мати так не робила. Хоча, можливо, колись усе зміниться. Поки ж я спостерігала за теплими взаєминами матері та доньки і відчувала легке тепло на серці.

Ми спокійно обідали. Грегорі розповідав про наші пригоди, про шляхи через Візарію і небезпечні переправи, що ми долали. Я ж ловила його погляди, відчуваючи кожну нотку ніжності і захоплення в його очах. Кожне слово про минуле здавалося нам тепер ще ціннішим, бо ми змогли пройти через все і залишитися разом. Коли подали десерт, Грегорі вирішив, що настав час.

— Мамо, Кіаро, я маю вам дещо сказати, — почав він, взявши мене за руку. — Загалом, я хочу бути разом із Меліссою.

— Ми це знаємо, — посміхнулася королева. — І я дуже рада, що ти маєш таку дівчину.

— Тут трохи інше, — пояснив Грегорі. — Я хочу бути з нею й надалі. В Еллеоні. Я не зможу стати королем Алегрії. І я готовий відмовитися від престолу на користь Кіари. Звичайно, я буду провідувати вас, і Мелісса не проти, щоб ви навідувалися в гості, — я лише кивнула, підтримуючи його словами.

Мить тиші панувала за столом. Кіара не виглядала засмученою: вона знала, що брат буде поруч і зможе бачитися з нею, коли забажає. Я боялася, що вони почнуть відмовляти Грегорі, проте сталося зовсім інакше.

— Ну що ж, синку, це твій вибір, і я його поважаю, — здивувала нас королева. — Ми й так перетворили твоє життя на складну дорогу, і я не завжди була гарною матір’ю. Тому тепер я можу лише підтримати тебе. Кіара, ти готова стати королевою?

— Звичайно, — розсміялась дівчинка. — Головне, щоб мій братик був щасливий. І ми будемо часто бачитися.

— Обіцяю, — посміхнувся Грегорі.

— Меліссо, ти сьогодні жодного слова не сказала, — звернулася до мене королева. — З тобою все гаразд?

— Так, просто хвилююся, — відповіла я щиро.

— Не варто, — вона м’яко посміхнулася. — Це місце для вас завжди залишатиметься домом. Я зробила багато помилок, але зараз хочу їх виправити.

Я поглянула на Грегорі й Кіару, відчула тепло та спокій. Все стало на свої місця. Королева і дочка готові підтримати його вибір, Кіара зможе бути щасливою, а Грегорі відправиться зі мною в Еллеон. Це був наш момент, наш початок нового життя, і я знала: попереду ще багато випробувань, але разом ми впораємося.