Розділ ІІ

Я справді вірила, що ми зможемо повернутися додому. І нарешті в нас це вийшло. Так, прощатися з Ізабель вдруге було неабияк важко, проте Грегорі мав рацію: ми не можемо порушувати хід історії. Це може призвести до жахливих наслідків. Тому з важким серцем я все ж увійшла в портал. Кожен крок у вир магії був наче розрізанням тканини часу, і я відчувала, як серце стискається, відпускаючи минуле. Кожна згадка про Ізабель, її посмішку, її віру в майбутнє — все це ніби тягнуло назад, але я трималася, дивлячись на Грегорі. Його рука була моєю опорою, якорем у хаосі часу.

І ось ми опинилися в Валорії. Повітря тут пахло свіжістю, запахом квітів і старих кам’яних вулиць, а сонце ніжно торкалося шкіри. Люди навколо спершу зупинилися, а потім почали радісно кидатися назустріч. Я не очікувала такого теплого прийому. Нас справді зустрічали з відкритими обіймами та посмішками, і це було дивно, але водночас надзвичайно приємно. Мені здавалось, що світ раптом став безпечним, і вперше за довгі місяці я відчула справжнє полегшення.

Перші кілька днів ми залишалися у Дарсани. Її гостинність і увага допомагали нам відновитися. Я помічала, як з кожним днем я розумію цей народ дедалі краще: їхню щирість, працьовитість, любов до свого дому.. Водночас я спостерігала, як Дарсана щиро дбає про свій народ, і це викликало в мені повагу та інтерес. Можливо, я справді змогла б назвати її подругою.

Під час цих днів я часто згадувала Арадія. Що ж сталося з ним? Чому його викреслили з історії? Ці питання не давали мені спокою. Кожного разу, коли я дивилася на Грегорі, мені хотілося дізнатися, чи він пам’ятає щось більше, чи він теж відчуває ту порожнечу, яку залишило минуле. Водночас я намагалася зосередитися на теперішньому, на тому, що ми разом, і що нарешті можемо перепочити від невпинних пригод і небезпек.

Одного вечора ми опинилися на балконі кімнати, яку виділила Дарсана. Вітер ніжно колихав моє волосся, несучи запах квітів і свіжої трави з долини. Грегорі міцно обіймав мене, і я відчула, як його тепло розганяє залишки страху і напруги. Я дивилася на обрій, на золото сонця, яке розливалося по місту, і відчувала, як нарешті серце починає заспокоюватися.

— Щось згадала? — запитав Грегорі, притискаючи мене до себе ще ближче.

— Так, я колись вважала, що ніколи не закохаюся, — відповіла я, намагаючись посміхнутися. — Що це все не для мене. Але бачиш, все склалося зовсім інакше. Я так рада, що в мене є ти.

— Я теж дуже радий цьому, - Грегорі посміхнувся. – А я би ніколи не подумав, що кохатиму Меліссу де ЛаФельт.

— Ти мене кохаєш? — я промовила серйозно, відчуваючи, як серце б’ється швидко від хвилювання.

— Так, і я готовий повторювати це хоч по сто разів на день, — сказав він, ніжно поцілувавши мене. — Ми з тобою стільки всього пережили, що тепер просто зобов’язані бути разом. І я сподіваюся, що далі на нас чекатиме спокійне життя.

— Навряд чи, — сказала я. — Але як ми будемо жити далі? Ти кронпринц Алегрії, я кронпринцеса Еллеону.

Він нахмурився на мить, але потім його обличчя розсіялося світлом рішучості. Мені подобалось це в ньому. Якщо Грегорі справді кохає, то він готовий на все заради своєї людини.

— Знаєш, заради тебе я готовий відмовитися від престолу, - врешті сказав хлопець. – Кіара буде прекрасною королевою. До того ж ми вже обговорили це з сестрою, і вона не проти. Тому я завжди буду поруч із тобою.

— Справді? — я здивовано підняла брови.

— Справді, — відповів він і м’яко посміхнувся. — Але знай, тебе чекають ще ті випробування. Життя зі мною не буде простим.

— Думаю, я впораюся, — засміялася я, відчуваючи, як страхи відступають під натиском впевненості.

І хоча я знала, що попереду будуть труднощі, я була щаслива. Грегорі був поруч, і разом ми могли впоратися з усім. І поки ми стояли на балконі, вдихаючи свіже повітря рідної землі, я відчувала, що справжнє життя тільки починається. А наша любов — це те, що допоможе нам пройти будь-які випробування. Попереду чекала подорож до наших країн, зустрічі з родинами, можливо, нові політичні інтриги і випробування, але тепер я знала: ми пройдемо через все разом. І жодна магія часу, жодна історія не зможе розлучити нас.