Глава 18

Ліс тисячі голосів, Аллегрія, за 449 років до битви проти Натаніеля                                               

До лісу ми добралися досить швидко, адже він знаходився дуже близько від міста. Саме тут, за легендою, зародилося прокляття. І саме за ним починається кордон з іншими країнами. Довгий час Аллегрія залишалася незаселеною, бо пройти його наважувалися лише дуже сміливі воїни. І ось тепер, ми з власної волі, йдемо туди. Звичайно, якщо хочемо нормально повернутися додому. Ми вже наближаємося до свого часу.                                                                                                                             

Однак з моєї голови досі не йшли ті очі. Я не знаю, чому вони мене настільки лякали. Скоріш за все це й був той Таренс Аркан, предок Грегорі. Хоча його очі й відрізнялися, проте було очевидно, що він під прокляттям королівської родини. Але ця посмішка. Він щось явно задумав. Тому потрібно якомога швидше забиратися звідси та залишити в минулому. На щастя, він не зможе піти за нами. В одній з подорожей я дізналася, що портали мають своєрідні правила роботи. В майбутнє може перенестися лише той, хто належить до того часу. Далі ніж в той час, в якому жили, потрапити не можливо. Вже чудово.                                                                                                                                                                 

Досить швидко ми знайли те місце, однак до відкриття є ще час. І це змушувало мене неабияк хвилюватися, що і помітив Грегорі.                                                                                                                    

- Меліссо, що сталося? - вкотре запитав він. - Я бачу, що тебе щось тривожить. Ти ж знаєш, що можеш мені розповісти.                                                                                                                                                  

- Просто... - я озирнулась по сторонах. - Просто там, в тому пабі, я дещо побачила. І це мене по-справжньому злякало.                                                                                                                                        

- Що саме? - не зрозумів Грегорі.                                                                                                                      

- Я її налякав, - почула я голос.                                                                                                                         

Ну звичайно, це був той хлопець. Я одразу ж впізнала очі. От тільки тепер я могла його роздивитися. Він був навіть чимось схожим з Грегорі. Таке ж світле волосся, високий зріст, підтягнуте тіло та схожа посмішка. От тільки його краса відштовхувала. Я не відчувала від нього тепло. І мені хотілося втекти, тому я вчепилася в руку Грегорі.