Глава 15

Еллеон, за 542 роки до битви проти Натаніеля                                                                                      

Весь час, що ми чекали відкриття порталу, з моєї голови не йшли думки. Мені пощастило, що я потрапила саме в свою рідну країну. Однак я ніяк не очікувала, що зустрінуся тут з минулим своєї родини. Я не пам'ятаю, аби хоч когось за щось могли викреслити з історії де ЛаФельт. Навіть найжахливіших злочинців залишали. Але Арадій... Я би зараз мала турбуватися зовсім про інші речі. Наприклад про те, що нам потрібно повернутися додому, для чого та річ від Арісси і що взагалі буде далі. Проте нічого не могла з собою поробити. І як не намагався Грегорі допомогти, та в нього нічого не вийшло.                                                                                                                                                                

Тому я попрямувала до свого особливого місця, яке, виявляється, навіть п'ятсот сорок років було таким самим. Воно знаходилося за зимовим садом, біля озера таємниць. Тому я присіла на схил, дивлячись як зірки відбиваються у відображення води. Тут мої думки не були такими голосними, як в інших місцях. Я могла просто зосередитися на чомусь одному та все розставити по своїх місцях. Я одразу ж почула, що поряд хтось присів. І справді очікувала, що це буде Грегорі, однак побачила Арадія. Він ж навіть не видав своє здивування.                                                                                                                                      

- Я бачу, це теж твоє особливе місце? - посміхнувся він. - Я ж знаю, що ти наша далека родичка в майбутньому. Проте ти так мені нагадуєш мене, що я просто не можу стриматися. Хто ти саме? Можливо ти... Ти моя донька?                                                                                                                           

- Ні, я твоя племінниця. - відповіла я.                                                                                                                

- Але в мене немає ні братів, ні сестер. - чоловік не зрозуміло дивився на мене. - Принаймні рідних так точно.                                                                                                                                                                   

- Проте скоро з'явиться. Та не знаю, чи маю я право це розповідати. Ти ж не збираєшся нічого змінювати? - він похитав головою. - В тебе є ще один племінник, син мого дядька. Він наймолодший в сім'ї.                                                                                                                                                                     

- А мені цікаво яким я буду в майбутньому. Сподіваюся, що буду хорошим королем? - я на мить розгубилася. - Хоча не відповідай, краще мені не знати цього.