Глава 14

Еллеон, за 542 роки до битви проти Натаніеля                                                                                      

Я зовсім не могла відпочивати, адже весь час з голови не йшло те, що в моєї матері був старший брат Арадій. Хоча може вона й сама не знала, проте щось мені підказувало, що все ж тут не так просто. Виявляється я стільки не знаю про свою родину. Але моя мати народиться лише років через тридцять. То може тоді вже брата і справді не було. Та зараз мені потрібно було думати зовсім не про те. Потрібно повернутися додому, а ми навіть не знаємо коли саме відкриється портал. Згодом з'явився один ельф та повідомив нам, що за годину Арадій чекатиме на нас біля виходу. Ми прийнялися збиратися, однак Грегорі кидав на мене стурбовані погляди.                                                                         

- Ти в порядку? - врешті спитав він. - Бо якось ти дивно виглядаєш. Ніби щось тебе тривожить.               

- Це вже стало для нас якоюсь традицією. - посміхнулася я. - Не знаю, чи все добре. Арадій мій дядько, проте я ніколи й нічого про нього не чула. Його ніби викреслили з нашої історії, а я уявлення не маю, що ж сталося. Та і як з ним зараз поводити себе.                                                                                   

- Я б на твоєму місці почувався так само. Але просто постарайся зараз не думати про це, адже ми маємо зосередитися зовсім на інших речах. - Грегорі швиденько поцілував мене - А потім я тобі допоможу з усім розібратися.                                                                                                                            

І я вірила, що він справді зможе зробити це, адже Грегорі завжди підтримував мене. Вже вкотре я подумала про те, що без нього не впоралася з усім. Я досі не могла зрозуміти, що керувало мною, коли я тоді увійшла в портал, аби врятувати інших. Але тепер я маю повернутися додому. Зовсім скоро ми, абсолютно готові, спускалися до виходу. Арадій чекав на нас, дивлячись кудись в далечінь. А ми навіть чимось схожі. Однаковий розріз очей та форма носа. А ще очі... Хоч на когось з родини я схожа, адже мати була зовсім інакшою.                                                                                                                                 

- Готові? - спитав він, повільно повертаючись.                                                                                                 

Як і король, він не зводив з мене погляду, ніби щось шукаючи. А от я відчула себе досить дивно, адже переді мною стояв родич, про якого я лише недавно дізналася. Ми ж кивнули йому, а він кудись повів нас. Я просто прямувала за ним, намагаючись якось розібратися з тим, що відбувається навколо. Це була моя рідна країна, однак я не впізнавала деякі речі. Арадій порівнявся зі мною. І я зрозуміла, що він хоче в мене щось спитати.                                                                                                                           

- Ти так роздивляєшся все, що в мене складається враження ніби це твоя рідна країна. І хоч батько розповів мені хто ви та звідки прибули, все ж деякі факти залишилися таємницею. - посміхнувся чоловік.