Глава 13

Еллеон, за 542 роки до битви проти Натаніеля                                                                                      

Я не могла не впізнати країну, в якій ми опинилися цього разу, адже це Еллеон, моє рідне королівство. Тут навіть самі дерева промовляли до мене, розповідаючи свою історію. Я навіть знала час, хоча в ельфів все зовсім було інакше. Цікаво як нас закинув портал. Я ніби вдома, однак чомусь хотілося якнайшвидше піти звідси. Ні, я любила свою країну, свій народ та наші особливості. Проте з цим місцем в мене були не найкращі спогади. Але, враховуючи час, моя мати ще не прийшла до влади. Вона навіть ще не народилася. Зараз править мій дідусь, Наріель. І я не думаю, що він нормально відреагує на нас. Хоча я зовсім його не знаю. Левіана посіла трон саме тоді, коли він помер в битві. Мене ще тоді навіть не було. Зараз же Наріель став королем лише кілька років тому. Я читала, що він був досить добрим до свого народу, але жорстоким до чужинців.                                                                 

- І де ми? - Грегорі досі не зрозумів. - В якій країні на цей раз, і наскільки далеко від нашого часу?          

- В Еллеоні. - просто відповіла я. - І зараз нам треба з тобою терміново вигадати як вижити тут. Мій дідусь був досить владним королем. І зовсім не сприймав зовнішню політику. Тому, в кращому випадку, нас просто виженуть з королівства.                                                                                                                   

- І що ти нам пропонуєш? Тікати? - запитав він. - Хіба це вихід? Скоріш би вже повернутися, адже я втомився від всього цього. Хочу додому.                                                                                                         

- Тікати вже пізно. - почула я голос.                                                                                                                  

Нас кожного разу хтось має зустрічати? Звичайно, хто ж це міг би бути, як не король Наріель. Він з'явився тут особисто, і це було дуже дивно. А мама на нього схожа. От тільки він ще не знає, що його донька мало не щодня знищуватиме Еллеон своїм правлінням. Та й не варто йому цього говорити. Але щось придумати таки потрібно. Інакше наша пригода закінчиться прямо тут і зараз. Та в голову абсолютно нічого не лізло.                                                                                                                                 

- Король Наріель... - почала я.                                                                                                                          

- Тут не найкраще місце аби говорити. Дерева також мають вуха. - він не зводив з мене погляду. - Слідуйте за мною.                                                                                                                                              

Я досі перебувала в шоковому стані, адже очікувала чогось зовсім іншого. Та король так спокійно відреагував. А це може значити лише одне — він в курсі про нас. І ще цей погляд. Цікаво, а він знає, що я його онучка? Думаю ні. Ніби він не мав ментального дару. Певно це через те, що я ельф. А може є якісь інші причини. Ми прямували слідом за королем до палацу. Тут все було таким знайомим та чужим водночас. З одного боку я бачила те, що збереглося й до наших часів. Однак моя мати дуже багато чого змінила. Коли ми зробили черговий поворот, я впізнала куди ми саме йдемо. До таємного кабінету правителя. Я була маленькою, і тоді простежила за мамою та пробралася туди. Проте роздивитися мені нічого не дали, адже вона досить швидко мене помітила. Я мала рацію, адже ми увійшли через таємний вхід. Ось тепер я могла його більш детально роздивитися, хоча зараз він точно трохи не такий. Тут було занадто багато всього, якихось документів та предметів. Та все ж ми змогли присісти на два крісла. Король Наріель все ще не зводив з мене погляду.