Глава 8

Палац Уеінрайт, 639 років до битви проти Натаніеля                                                                         

Пройшло вже два дні, а ми досі не знали, чим маємо допомогти Аріссі Уеінрайт. Вона майстерно уникала усіх наших питань, наполегливо повторюючи, що на все буде свій час. З одного боку мене це неабияк дратувало. Мене завжди дратувало, коли мені не давали відповіді на важливі питання, але з іншого — Арісса точно знала, що і коли має відбутися.

І з таким даром краще не сперечатися. Та й взагалі, де кордони її можливостей? Чи знає вона, про що може думати інша людина, чи що замислила? І чи здатна відчувати ті емоції, які відчуває звичайна людина? Коли повернемося у наш час, я обов’язково більш детально прочитаю про неї.

А поки що ми мали інші справи. В першу чергу нам представили короля Барнабі. Він виявився приємним, спокійним чоловіком із глибоким розумінням своєї доньки. Було видно, що він щиро любить народ і свою родину. Хороший правитель — але щось мене насторожувало.

Я відчула якусь невидиму темряву навислу над королем, і використала магію, аби краще зрозуміти його стан. Я не помилилася — всередині була боротьба, щось темне, що він намагався приховати. Можливо, саме через це ми мали допомогти Аріссі. Проте я вирішила дочекатися, поки вона сама відкриє нам, що потрібно робити.

Мені зовсім не подобалося в цьому королівстві. І справа була не в тому, що всі такі добрі та милі — навпаки, я не відчувала в цьому щирості. Здавалося, ніби фальшивість просочується у кожен рух і кожне слово. Дерева тут росли пишними рядами, їхня зелень видавалася надто ідеальною, а квіти — надто доглянутими. Навіть аромат повітря, хоч і свіжий, мав якийсь штучний, підлаштований відтінок.

А ще ж пам’ятала, у що перетворять країну у наш час — і хотілося втекти якомога швидше. Але ми не могли цього зробити, адже портал ще досі не відкрився. І це могло стати проблемою: я вже зі свого досвіду знала, що інколи доводиться чекати довго, дні, іноді тижні, поки він не з’явиться.

Грегорі ж здавалося тут комфортно. Він зручно розташувався серед світлого народу, і ніхто навіть не звертав уваги на його очі, що видавали його справжню природу. А от вампірам доводилося звикати, навіть таким, як він. Його очі, темні та пронизливі, інколи випадково відбивали відтінки їхньої магії, і деякі перехожі інстинктивно робили крок убік, хоча не могли пояснити чому.

Він уважно роздивлявся все навколо, намагаючись зрозуміти, чим відрізняється Фаєнс від інших королівств, де ми були раніше. Будівлі тут були високі та легкі, з кришталевими вітражами, які грали кольорами при сонячному світлі. Вулиці чисті, тротуари рівні, а повітря здавалось просякнутим тихою величчю.

Я вже хотіла особисто підійти до Арісси, коли вона, немов з’явившись із повітря, постукала у двері. Цього разу її одяг був непримітним, але велична аура залишалася незмінною. Я дивувалася: як така юна дівчина може випромінювати стільки енергії? Кожен її рух був точний і впевнений, навіть коли вона просто крокувала коридором.

Роки пройдуть, і її назвуть величною королевою. А зараз вона була ще маленькою, але вже надзвичайно сильною особистістю. І я, хоч і готувалася до трону з дитинства, не відчувала подібної впевненості у собі. Її очі, світлі та пильні, наче проникали крізь тканину часу і простору, а погляд підказував, що вона знає більше, ніж будь-хто міг би уявити.

— Збирайтеся, — сказала Арісса спокійним, але владним голосом. — Мені знадобиться ваша допомога. Краще одягніться тепло — на вулиці досить прохолодно, та й іти доведеться трохи довго. Я чекатиму на вас біля північного виходу з саду.

Я лише кивнула, ледве встигаючи помітити, як вона зникла. Вже не вперше я бачила, як вона розчиняється в повітрі, але все одно не наважувалася спитати про її другий дар. Проте треба буде зробити це пізніше. Швидко вдягнувшись у зручний одяг, я була готова йти.

Грегорі ж виглядав менш задоволеним. Його плечі були трохи стиснуті, а погляд виявляв напруження, яке він намагався приховати. Він міг би просто слідувати за мною, однак щось утримувало його, роблячи кроки обережними, майже несміливими.

— З тобою все добре? — спитала я, помічаючи його напруженість. — Ти зараз якийсь дивний. Знаєш, ці питання вже стали нашою доброю традицією. Може, варто вигадати щось нове? — я посміхнулася, намагаючись підняти йому настрій.

— Ні, не дуже, — зізнався він тихо. — Я думав, що впораюся з усім легко, але не виходить.

- Послухай, - я міцно обійняла його. - Жоден світ не принесе мені радості, якщо поряд не буде тебе. Пам'ятаєш як я казала — куди ти, туди і я. І я знаю, що ти не будеш щасливий в іншому часі. Тому ми повернемося додому разом. Я обіцяю тобі.

Я обережно притягнула його до себе та ніжно поцілувала. Скільки часу я мріяла про цього хлопця, адже кохала до нестями. І коли отримала взаємність, тепер не відпущу його просто так. Він багатьма речима пожертвував, аби я сама не загубилася в часі. І я маю зробити все, аби ми повернулися.

- Мені стало легше. - розсміявся Грегорі. - Здається, Арісса вже зачекалася нас. Ще трохи й вона підніметься сюди.

- Не можна змушувати чекати принцесу, - посміхнулась я.

В абсолютній тиші ми пройшли до північного виходу, де дівчина вже чекала на нас. Без всіляких слів вона просто кивнула нам, аби ми слідували за нею. Я відчула легкий вітерець, що колихав листя навколо, і запах сирої землі, змішаний із ароматом нічних квітів. Так, це був темний ліс, але ніч видавалася спокійною, майже магічною. Ну добре, так і зробимо.

Принаймні ми досі не знаємо, коли нарешті відкриється портал і в який час ми перенесемося. І якщо ми зараз їй допоможемо, то вона нам все розкаже. Але якось не дуже хочеться йти повз темний ліс вночі. Та з моїм даром навіть не варто й хвилюватися, адже я можу знищити будь-кого.

Арісса мовчала, іноді звіряючись з якимось предметом у руках. Він мені здався дуже знайомим. От тільки де я його бачила… Моє серце билося швидше від нетерпіння, поєднаного зі страхом, і я розуміла, що навіть тут, у цьому світі, все ще існують речі, які можуть здивувати мене.