Глава 7

Королівство Фаєнс, 639 років до битви проти Натаніеля                                                                   

Мені вже було байдуже куди ми перенесемося цього разу, адже подумками я залишилася у Валорії. Моє серце залишилося там, і тепер я ніколи не забуду про час проведений в королівстві ангелів. Тепер я інакше погляну на Валорію у своєму світі. Я не думала, що саме там зможу відчути себе як вдома. А ще я дуже сумувала за Дарсаною. За цей рік я настільки прив'язалася до неї, що зараз просто не уявляла свого подальшого перебування. Моє життя зробило різкий поворот від того, до чого я так звикла. Однак треба думати не лише про себе, а й про свої країну та Грегорі. Я потрібна їм, а для цього ми маємо повернутися. Тому я і збираюся зробити це. Та від цього легше не ставало. Важко було прощатися з тим, що стільки часу було важливим для мене. Але інколи треба робити вибір не на користь того, що хочеться в цей момент.                                                                                                          

- Де ми цього разу? Адже я просто уявлення не маю. Тридцять п'ять світів в якому стільки королівств, тому ми можемо бути будь-де. - запитав Грегорі, проте помітивши мій погляд, підійшов ближче. - Меліссо, ти точно в порядку? Я бачу твій погляд, тобі зараз дуже важко. Ти ж можеш поділитися зі мною будь-чим.                                                                                                                                                   

- Так, все добре. Принаймні рано чи пізно точно буде. Просто ми тільки перенеслися з Валорії, але я прийду в норму. - я невпевнено йому посміхнулося. - Але мені потрібен час для того, щоб впоратися з усім. Розумієш, для мене це все було дуже важливо. Я справді була щаслива там, але розумію, що це було б не правильно. До того ж ти заради мене пішов в часовий портал, аби тільки я не залишилася одна. Тому я зараз зроблю це заради тебе. В нас обов'язково все буде добре, просто потрібен час аби прийти до тями.                                                                                                                                                   

- І він в тебе буде. Ми скоро повернемося додому, я вірю в це. Та для початку ми маємо дізнатися, що це за місце. Дерева доволі звичайні, навколо зовсім нічого немає. Ти не чуєш мову рослин? - я похитала головою, а хлопець прийнявся озиратися. - Це дивно, адже це ж частина твоєї магії. Ми можемо опинитися в будь-якому куточку тридцяти п'яти світів. І в будь-якому часі. Однак до цього нам щастило, адже ми наближаємося до дому. Та чи буде так надалі? Хочеться вірити, що так.                      

- Ну, я і так безсмертна. Я доживу до нашого часу, хоча уявлення не маю як це вплине на наш час. - посміхнулася я. - А от тобі доведеться хвилюватися. Та ми б щось вигадали. Або я знайшла когось іншого.                                                                                                                                                                  

Я бачила, що він ніби видихнув від того, що я почала повертатися до свого звичного стану. Жарти завжди були частиною мого характеру. І якщо Мелісса де ЛаФельт уїдливо відповідає, значить все точно добре. Ну що ж, це просто ще один етап мого життя, з яким я маю впоратися. Поки в мене є Грегорі, а це значить, що не варто хвилюватися. Вже стільки разів він доводив мені, що залишиться поряд в будь-якому випадку. Інколи мені здавалося, що я просто не заслуговую на такого хлопця. І як Дарсана могла впустити його, обравши Зака? Однак ми ж не обираємо в кого закохатися. Вони створені один для одного. А ми з Грегорі? Думаю, що так, адже я безмежно кохаю я. І це точно не зміниться ніколи.