Глава 4

Валорія, 653 роки до битви проти Натаніеля                                                                                         

Я дуже повільно почала відчувати своє тіло. Скажімо так, це були не найприємніші відчуття. Повторити я б їх точно не бажала. Темрява ніяк не хотіла розсіюватися, однак якась частина мене й хотіла, аби так було і надалі. Хто його знає, що на нас очікуватиме в цьому новому світі. Мені справді було страшно, адже я уявлення не мала, куди ми зараз перенеслися. Ще й незрозуміло який час. Можливо ми не наближаємося до свого, а перенеслися якомога далі. Я хочу додому, разом з Грегорі. Ні, для нього я намагаюся бути сильною, але з кожним разом це все важче робити. Єдине, що мене хоч якось заспокоювало, так те, що ми можемо рухатися далі. Але чи надовго мене вистачить? Я не впевнена. Зовсім скоро я просто здамся.                                                                                                                           

Тому, мені все ж довелося відкрити очі. Я ж не можу вічність просто чекати, що все якось відбудеться само. Хоча хотілося, аби це все було сном, і отямлюся я в Королівській Академії. Проте ми ж не там. І опинилися ми прямо посеред лісу. Найзвичайнісінький, яких сотні в кожному світі. Ну чудово, тепер ще й шукати вихід звідси. Хоча я й ельф, та для мене це не було легким завданням. Рослини зараз мовчали, не подаючи голосу. Однак на деревах були якісь незрозумілі знаки, які я точно ніде не бачила ще. Може через це моя магія й не діє. Добре, ми розберемося з цим пізніше. Зараз мені потрібно відшукати Грегорі. Я сподіваюся, що не забула його в іншому часі. Хлопець ж встигнув застрибнути в портал? Так, все добре. Він якраз приходив до тями неподалік від мене. Невже це завжди так буде через те, що він не безсмертний?                                                                                                                      

- Ти в порядку? - спитала я. - Щось болить? Чи може в голові паморочиться? Бо ти довше приходив до тями.                                                                                                                                                                    

- Невже сама Мелісса де ЛаФельт турбується про мене? Щось я не знав, що таке буває. - розсміявся він. - Я в повному порядку. Але де ми зараз опинилися і в якому часі?                                                         

- Це ти мене питаєш? Думаєш я маю якусь особливу магію? Я знаю не більше за тебе. - фиркнула я. - Хто в нас більшість часу проводив за книжками? Ну, принаймні на першому курсі. Ти добре придивися до цих символів, точно впізнаєш. А от я не настільки добре вчилася в Академії. Тому це питання треба поставити якраз тобі.                                                                                                                                          

На диво він нічого не відповів мені, а просто підійшов до дерев, вивчаючи все. Насправді Грегорі завжди був більш свідомим в плані навчання ніж я. Мені здається, якби в Королівській Академії виганяли за погане навчання, я б вилетіла ще після першого курсу. Я ніколи не любила вчитися. Навіть вдома з цим постійно були проблеми. Я ж завжди запам'ятовую лише те, що мені здається потрібним чи цікавим. Ельфи ж живуть довше за інші раси, до того ж в нашому світі час тече інакше. І дечому мене вже намагалися навчити, однак я мала досить складний характер.                                                     

- Здається, я зрозумів де ми. І це мені зовсім не подобається. Однак в якому часі... - Грегорі повільно повернувся до мене. - Краще б тобі дістати меч, адже я уявлення не маю як нас тут сприймуть. Якщо це ближче до нашого часу, то буде чудово.