Глава 3

День відкриття порталу, за 982 роки до битви проти Натаніеля                                                    

Два тижні тягнулися неймовірно довго, наче час зупинився тільки для нас. Кожен день здавався затягнутим на години, а години тягнулися нескінченно. Я буквально ненавиділа цей час. Всі навколо такі милі, правильні, і це жахливо дратувало. Ніби кожен їхній крок, кожне слово було відпрацьованим, як у виставі. Тут не можна було сказати щось різке чи образливе, інакше тебе відразу розкрили б, як книгу з поганими сторінками.

От за що я і люблю наш час — за те, що ми могли бути собою, не думати ні про що, просто існувати і дихати. Принцеси тут не мали права на самостійність, їхні думки крутяться лише навколо одруження. Вони дивилися на хлопців тільки як на майбутніх партнерів, майже як на об’єкт торгу, а не як на людину.

І навіть ті, хто були спадкоємицями престолу своїх країн, мріяли лише про весілля, і їхні плани обмежувалися цим. Як вони керувати державою? Як взагалі виживати у світі, який потребує сили, розуму та хитрості? А вони навіть не розуміли, що є щось понад бали, титули та гроші.

Ще б пак, майже кожна на мене дивилася з неприхованою ворожістю, заздрістю, а подекуди навіть із ненавистю. Ще б, я вже була “одружена” — і не просто з будь-ким, а з одним з родини Аркан. Це одна з найвідоміших родин, що мала великі статки та вплив у королівстві. Кожна дівчина мріяла про такого чоловіка. Та на щастя, тут ніхто не навчався з Алеґрії, тому ми легко могли вигадати легенду про наші стосунки.

Спочатку вони навіть намагалися загравати до Грегорі. Але пару зустрічей зі мною — і увага переключилася на інших. Я ніколи не дозволю, аби хтось ліз до мого хлопця. Так, з ним я можу бути милою та доброю, проявляти ніжність, але це зовсім не стосувалося тих, хто дратує мене. Цим панянкам я не могла довіряти.

Їм краще триматися якнайдалі, поки живі та здорові, бо я не довго зможу стримувати себе. Я ж не вони — не буду видавати себе слабкою. Іноді це навіть дивовижно, як у такому молодому віці можна тримати в собі таку силу і водночас не втратити власну сутність.

Ще й навчання було неймовірно нудне. Більшість часу приділяли теоретичним предметам: історії магії, ритуалам, законодавству та етикету. Лише на третьому курсі з’явилися перші уроки бойової магії, і то дуже скромні. Більше надії покладали на воїнів із Академії Непростих, які завжди захищали королівську родину та її союзників. Але вже тоді було видно: навіть у цьому часі деякі студенти жили дуже довго, і більшість виживала навіть без високих магічних здібностей.

У наш час усе інакше. Принцеси й принци більш самостійні, войовничі, самодостатні. Ще на першому курсі нас вчили битися і відстоювати себе, навіть коли ніхто не дивився. І ось тепер, коли ми по вечорах приходили тренуватися, на нас дивилися здивовано. Старші студенти розплющували очі і тихо шепотіли щось між собою, мов на дивину. А ми тренувалися так, щоб і не виділятися надто, і водночас тримати форму.

Я чекала того часу, коли портал нарешті відкриється. Але ми досі не мали навіть уявлення, куди саме він нас приведе. Розмови з провидицею мало що дали — ми знали тільки день відкриття, але не час. І це додавало напруження, якого ніхто з нас не очікував.

З самого ранку я знайшла собі пару штанів — трохи великі, але терпимі, високі чоботи, білу сорочку та піджак. Мій образ був досить строгий і водночас практичний. Досить непогано для дівчини в чужому часі. Ці сукні, які давали в Академії, набридли мені ще в перший день. Я розуміла, як важко їм носити ці громіздкі та пишні наряди, але зараз мені це здавалось неймовірно обмежувальним.

День пройшов у тиші й спостереженні. Я намагалася вивчити, хто чим займається, які предмети найбільш важливі, хто дійсно впливає на хід навчання. Навколо панувала атмосфера ввічливої конкуренції. Дівчата посміхалися, але очі видавали жагу перемоги. Вони були гострі, наче клинки. Навіть серед студентів, які здавалося, мирно сиділи за партою, відчувалася готовність боротися.

Грегорі тримався поряд, спостерігаючи за мною. Його погляд завжди був надійним, але сьогодні від нього виходила легка тривога. Він розумів, що ці два тижні — випробування не лише для нас, а й для наших нервів. Ми знали: жодна помилка не виправляється після того, як портал відкриється.

Я намагалася не втрачати обличчя, але всередині кипіла злість і безпорадність. Ще трохи — і я би голосно крикнула від роздратування. Всі ці милі правила, ввічливість і правильність робили мене просто дратівливою. Мені здавалося, що кожен мій рух спостерігають сотні очей, готових засудити, і це давило на плечі, наче важкі камені.

Та був і позитивний аспект: ми тренувалися по вечорах. Там ніхто не дивився, і ми могли бути собою. Я керувала потоками води, а Грегорі блокував удари, його погляд був зосередженим і водночас грайливим. Ми сміялися, коли один з нас помилявся, і це ставало маленьким рятівним острівцем свободи.

Дні тяглися, наче вічність. Я відстежувала час, рахувала години до відкриття порталу. Внутрішньо напружена, я не дозволяла собі втратити контроль. Кожна хвилина, що залишалася, здавалася безцінною, і одночасно нестерпно довгою.

Я вдягнула штани і піджак, відчуваючи себе впевнено й комфортно. Білий колір сорочки підкреслював шкіру та очі, а високі чоботи додавали рішучості. Мій погляд у дзеркалі став більш холодним, спостережливим — готовим до будь-яких пригод, які чекають попереду. Я глибоко вдихнула, відчуваючи легкий трепет у грудях. Два тижні майже минули, і невідоме майбутнє вже наближалося.

І коли ми майже вже були готові, Академія здригнулася. Серце стиснулося від тривоги, адже в повітрі відчувалася магічна напруга. Невже це напад? Та ні, за три роки навчання я звикла до несподіванок, але в цьому часі ніби Легіону ще не існує. Він не настільки старий. Значить, це щось інше… І все ж усвідомлення, що тут, у цьому проміжку часу, навіть звичні нам захисники ще не сформовані, додавало страху. Хоча не думаю, що в королівських родин немає ворогів. І справді, війни між народами завжди були. Чудово, це може нам завадити.