Глава 3

День відкриття порталу, за 982 роки до битви проти Натаніеля                                                    

Два тижні тягнулося неймовірно довго, адже я буквально ненавиділа цей час. Всі такі милі та правильні, що це дуже дратувало. От за що я і люблю наш час, так це за те, що ми могли бути собою та не думати ні про що. Принцеси не могли й слова сказати, аби не здатися грубими перед принцами. На Землі навіть є певний термін, який якраз і пояснює боротьбу проти стереотипів. Таке відчуття, що ці дівчата весь час думали лише про одруження, розглядаючи хлопців тільки як майбутніх партнерів. А деякі з них же спадкоємиці престолу своїх країн. І це просто жахливо, що вони не можуть ніяк по-іншому самореалізуватися. А як вони керувати то будуть? Звичайно, майже кожна на мене дивилася з неприкритою ворожістю, заздрістю і навіть ненавистю. Ще б, я вже була "одружена", ще й з одним з родини Аркан. Це одна з самих відомих родин, адже має великі статки. І кожна мріяла б про такого чоловіка. На щастя тут ніхто не вчився з Алегрії, тому ми легко могли їм збрехати. Спочатку вони навіть намагалися загравати до Грегорі, однак пару зустрічей зі мною, і їх увага переключилася на інших. Я ніколи не дозволю, аби хтось ліз до мого хлопця. Так, з ним я буваю милою та доброю, однак це не поширюється на тих, хто дратує мене. Цим панянкам я не можу довіряти, тому їм краще триматися якомога далі, поки живі та здорові, а то я не довго зможу себе стримувати. Я ж не вони, не буду намагатися здаватися слабкою.                                                                                                               

Ще й навчання неймовірно нудне. В цей час більше приділяли уваги теоретичним предметам, тому лише на третьому курсі зовсім трохи було бойової магії. Звичайно, вони більше сподівалися на воїнів з Академії Непростих, що завжди захистять королівську родину. Але те, що більшість не помирає від старості вже про щось говорить. В наш час принцеси та принци стали більш самостійними та войовничими. Про це говорить і те, що ми з самого першого курсу вчимося битися. Тому, коли ми по вечорах приходили тренуватися, на нас всі здивовано дивилися. Ось вам і стараємося не виділятися. Але вони й так все потім забудуть. Тоді чому б трохи не підтягнути форму. Я вже чекала того часу, коли портал нарешті відкриється. Однак ми досі навіть уявлення не мали, куди саме він нас приведе. Навіть розмова з провидицею нічого не дала. Ми знали лише чіткий день, проте не час. Тому з самого ранку я знайшла собі одну пару штанів, що лише трохи були мені великуваті, високі чоботи, білу сорочку та піджак. Що ж, виглядала досить непогано, адже ці сукні мені неабияк набридли. І як дівчата весь час ходили в них. Ні, я люблю їх, проте зараз це неймовірно важко.                                                                   

І коли ми майже вже були готові, Академія здригнулася. Невже це напад? Ні, за три роки навчання я звикла до такого, але в цьому часі ніби Легіону ще немає. Він не настільки старий. Так що це таке? Хоча, не думаю, що в королівських родин немає ворогів. До того ж це час постійних воєн між народами. Просто прекрасно, це може нам завадити. Вийшовши з кімнати, ми побачили студентів, що вибігали в коридор в пошуках захисту. Повз пролетіли дві дівчини в порваних сукнях, а за ними біг троль, озброєний сокирою. І наміри його були точно не найкращими. Ніколи не думала, що побачу їх, адже вони вимерли понад вісімсот років тому. Значить, в цьому часі вони збереглися. Різко витягнувши меч, я збила його з ніг, проштрикнувши серце. Істота видала останній подих, і затихла назавжди.                    

- Намагаємося не виділятися та не порушувати природний хід подій. - закотив очі Грегорі, витягуючи меч.                                                                                                                                                                      

- Не бурчи. - посміхнулася я. - Краще допоможемо оцим зніженим створінням.                                          

Дівчата лише здивовано дивилися на нас, а потім побігли далі. Могли б й подякувати за порятунок, ну де їх манери. Але крик з головного холу дав зрозуміти, що ми маємо йти туди. Ну що ж, думаю тут напади не є рідкістю. Тим паче напад на Академію, що наповнена королівськими нащадками є хорошою ідею. Таким чином можна послабити кілька світів. Ще один крик, і ми побігли туди. Тут було дуже багато тролів, що намагалися впоратися з вартою. Тому, ми не довго думаючи, кинулися туди. Можливо моя підготовка і була не дуже вже й доброю, та кращою ніж в принців та принцес. А Грегорі навіть не гіршою за цих воїнів. Тепер зрозуміло, чому смерть не була вже такою рідкістю. Можна було б використати мою силу дотику, але я боялася цієї магії. Ми завдавали удару, коли я почула голос Малкольма, що кликав нас.