Розділ 2

Небезпека завжди підкарається несподівано. Одразу після такого собі затишшя. І не встигаєш ти лишень подумати, як все знову починається...

— Приготуйтеся стрибати, — раптом промовив один з  люб'язних рибалок різко змінив свою дружню посмішку на міцно стиснуті губи, коли ми були вже майже біля берега.

— Але чому? Довезіть нас до причалу й я щедро віддячу, — вирячилася на чоловіка в світлій поношеній сорочці, яка личила його смаглявому тілу значно більше, ніж найдорожчі шовки всім відомим мені герцогам.

— Ех, герцогине. Я чоловік простий, проте прекрасно розумію, що мені ніхто не заплатить, якщо не буде кому це зробити, — рибалка злегка повів головою в бік наближчого до нас причалу.

Після його слів уважно пригледілася до берега. Ніби не було нічого незвичайного, принаймні на погляд людини, що сьогодні вперше побачила цю місцину. Просто пляж і колись уквітчана прибережна територія, за якою була головна дорога, що вела прямісінько до королівського саду, який оточував замок. Але все ж було в ній щось не те… Принаймні відчувала я саме так. Хоча мої очі бачили просто привабливу картинку з практично нерухомого плеса води та зеленавої краси суші.

— Ви щось знаєте? — стривожено схилився до рибалки Дартен. Він також нічого не помітив, але прекрасно розумів, що перша гра за корону не могла пройти аж так гладко, якщо наші випробування взагалі можна було так описати.

— Як я вже сказав, я людина проста…

— Ми подвоїмо винагороду, — одразу промовила я, по улесливій посмішці рибалки розуміючи підтекст в його словах.

Здавалося, три слова, а чоловік немов змінився в обличчі. Та й сам ніби став зовсім іншою людиною. Якщо раніше це просто був чоловік середніх літ з вигорілим волоссям та смуглою шкірою звичайного рибалки, то зараз в його погляді простежувався хижий піратський вогник. Ніби з давніх легенд про жителів довколишніх королівств. Одразу було видно, що він придумує лазівочку для нас.

— Стрибнете за дві хвилини у воду, коли я різко поверну човен ліворуч. Зараз вони вас не бачать, але зовсім скоро ви будете у їх видимості. Будьте обережні, бо судячи з ваших переслідувачів, вони не такі прості, як я. Хоч давно й втратив власні сили, але дар відчуттів залишився. І від них фонить магією.

— Але ми також нею не обділені, — одразу втрутився Дартен.

Та і я також мала сумніви, адже нас з берегом розділяла досить таки чимала дистанція, а цей рибалка дивним чином відчував магію тих, хто був далеко, попри нашу присутність поруч.

— Герцогиня може й ні, а от про тебе я б такого не сказав, — посміхнувся рибалка Дартену, знову переводячи погляд на берег. — Вони чатуватимуть на вас на причалі й заберуть ці ваші камінчики.

Ми з Дартеном переглянулися, адже ні словом не згадали про те, чому взагалі опинилися в цьому озері. А він ось так за секунду визначив найбільшу цінність, що ми мали. Чи то пак єдину, бо ні золотих, ні прикрас ніхто з нас не брав. Тільки коштовні браслети й були на мені. А їх я вже пообіцяла як плату. Хоча... ми ж на одному човні. А з Дартеном у розмові встигли згадати про них як мінімум двічі. Та й не ховали їх від цікавого ока...

— Краще підпливіть з боку лісу та спокійно пройдіть собі до замку. До речі, вболіватиму за вас, — промовив рибалка, коли побачив, що до мене нарешті дійшло, звідки він знає про камінці.

— Про що це ви? — вкотре здивувалася, адже  ні про ігри за корону, ні про суперників мови точно не було.

— Ви прекрасно розумієте, герцогине, — підморгнув рибалка, посміхаючись та демонструючи нашим очам надщерблений зуб. — Ігри проводяться переважно в цій місцевості, тож вже встиг надивитися на багатьох… І на відміну від інших, у вас є всі шанси на успіх.

— Але чому?

— Людину зустрічають по зовнішності, але те, ким вона себе покаже — ось на шо дійсно варто зважати. І ви, моя майбутня королево, найдостойніша цього титулу.

Я з вдячністю поглянула на рибалку, проте навіть не знала, що відповісти. Здавалося, що будучи більшість часу на воді, він просто збожеволів. Адже коли я тільки встигла показати, що гідна бути правителькою? Ми взагалі у човні були від сили дві години, а він вже знає, що мені судилося…

Хоча колись і в своєму герцогстві частенько чула подібні думки. Тоді навіть слова на встигала сказати, як навколо мене починали перешіптуватися, а хтось і прямо говорив, що я достойна претендентка на перемогу в іграх за корону. Але сама цього не розуміла ні тоді, ні зараз. Судячи по словах рибалки, у моїх суперників значно сильніший магічний фон, а хіба обирають не найкращих? Чому всі майже одностайно називали такою мене, якщо я була цього не гідна?

— Стрибайте! — різко промовив рибалка та крутонув човен так, що я сама випала за борт, не втримавшись на своєму місці.

І знову вода огорнула мене з усіх боків, відділяючи від зовнішнього світу. Холод захопив кожну, навіть найменшу клітину мого організму практично миттєво, але й так само швидко відпустив. Все ж був найтепліший сезон, але якби ігри почалися хоч на три місяці раніше, я не знаю, як би взагалі пройшла цей етап. 

Поволі замахала руками й ногами, намагаючись знову пригадати, як то воно — плавати. Ніби рибалки й виловлювали з цього ж озера, а паніка через нестачу свіжого повітря заважала мислити тверезо. Проте мусила швидко взяти себе в руки, аби не наковтатися води. Ще й ногами нащупала якийсь камінець. Збалансувалася, відштовхнулася від каменя на виринула на поверхню, шукаючи навколо веларійця та водночас проводжаючи поглядом човен з рибалками.