розповідь

Дрібні краплі дощу повільно сповзали по лобовому склу автівки і поступово перетворювались у великі струмочки, які розбивалися об працюючі двірники. Думки Роксолани так само набігали одна на одну, не дозволяючи сформувати остаточне рішення для розв’язку задачі про трикутник. Її складність полягала в тому, що для знаходження площі трикутника відома формула про добуток його сторін, помножений на синус кута між ними не застосовувалася, оскільки це була справжня геометрія почуттів: вона, Ігор та Артем… З Ігорем на перший погляд здавалося все зрозумілим: вона нарешті дочекалася від нього довгоочікуваної пропозиції стати його дружиною після п’ятирічних рівномірних, як його храп, стосунків, хоча відповіді вона ще не надала йому, але все здавалося очевидним…  

З Артемом, навпаки, все було яскраво, динамічно  і неоднозначно.

Їхнє знайомство відбулося в такий само дощовий день. На проспекті Шевченка був інтенсивний рух автотранспорту, не дивлячись на те, що Одесу накрила суцільна злива. Роксолана ввімкнула лівий поворот і повільно виїхала на проїжджу частину. Вона як раз доїхала до перехрестя, як загорілося червоне світло світлофора. В машині стояло гаряче, важке повітря і дівчина вирішила трохи приспустити скло. Приємний аромат бузків відразу залоскотав носа і вона мимоволі чихнула.

- Будь здорова, мала! – донісся до неї чоловічий голос з сусідньої машини, що стояла зліва від неї. – Файні груди маєш!Справжня руда бестія! Які плани на вечір?

Хвиля обурення накрила її від неймовірної зухвалості цього молодика, що сидів на пасажирському сидінні чорного «Лексусу».

- Тебе це не стосується! Нам з тобою не по дорозі! - вигукнула вона і щосили вдавивши педаль газу, рясно покропила калюжною водою автівку нахаби.

Проте на наступному світлофорі, «Лексус» знов її наздогнав. Роксолана вже хотіла вирватися вперед, але габаритний тролейбус не дав їй здійснити цей маневр.

- Красуня, а чому ти не хочеш зі мною зустрітись? – не відставав від неї настирливий, як осіння муха, зухвалий хлопець.

- Тому що я не хочу витрачати свій дорогоцінний час на таких нахаб, як ти!- відповіла Роксолана, навіть не дивлячись у його сторону.

- Як ти  можеш про це стверджувати, якщо навть на мене ні разу не подивилася! – грайливо промовив молодик.

- Господи, коли вже поїде цей злощасний тролейбус, - невдоволено пробурмотіла Роксолана і кинувши оком на співрозмовника, зауважила що він був доволі симпатичний. Коротке чорняве волосся, засмагла шкіра і глибокі шоколадні очі, як у турецького султана. – Ти не мій сулейман, а я не твоя хюрем, так що салям алейкум!

Роксолана повільно тронулася за тролейбусом, але той раптом зупинився, бо в нього зіскочили роги.

- Від мене не втечеш, - задоволено розсміявся нахаба. – до речі мене звати Артем. – Буду радий знайомству з тобою!

- Роксолана, - вимушено посміхнулася вона, розуміючи усю безвихідь ситуації. – Випусти мене будь ласка з мого ряду, бо я дуже поспішаю на співбесіду.

- Домовилися, але в обмін на твій реальний номер телефону, набери мене 068322…

Щоб встигнути на співбесіду і влаштуватися на нову роботу прийшлося пожертувати номером телефону, як в шахах віддають фігуру, щоб мати кращу позицію в майбутньому.

На диво Роксолана на конкурс на нову посаду помічника адвоката приїхала вчасно. Стати успішною адвокатессою, як то зображуть в американських кіно, було її завітною мрією. Але, як відомо, треба починати з меншого: після закінчення юракадемії, вона пропрацювала рік в обласній раді помічником депутата, а тепер вирішила відправитися у  самостійне плавання.

Старший чоловік, відомий в Одесі адвокат на прізвище Гольцберг, наче пес, який вивчає новий об'єкт перед тим, як напасти, замість привітання, спитав:

- І шо ви мені запропонуєте?

- Все що забажаєте, Іоан Давидович! – впевнено вигукнула Роксолана, яка завжди і скрізь йшла напролом. – Маю велике бажання та терпіння працювати в такого професіонала, як Ви!

- О, терпіння тобі не завадить, бо я тридцять років пропрацював адвокатом і двадцять сім з них просидів у коридорах судів, очікуючи на засідання.

- Ха-ха, - голосно розсміялася вона.

- Ти мені підходиш, - весело промовив Гольцберг, - в тебе з гумором все в порядку, бо людина без почуття гумору – рахуй інвалід, а в моєму віці мені вже самому потрібен догляд.

***

Артем проявляв неабиякий інтерес до Роксолани і вже в той же день запросив її до музкомедії на концерт Black Sea Orchestra. Враховуючи той факт, що Ігор був моряком і на той час був у рейсі, Роксолана, як молода, експресивна красуня, вимагала до себе справжньої чоловічої уваги і саме тому прийняла  запрошення від симпатичного хлопця. А що тут такого? Просто сходити послухати сучасну музику у виконанні симфонічного оркестру?

Після театру Артем запросив її до кримсько-татарського ресторану скуштувати янтики з бринзою та випити по келиху вина. Чи то п'янке морське повітря, чи то сухе червоне вино вдарило в голову, але однією вечерею Артем не обмежився…

Звісно, що після цієї зустрічі, була ще одна, а потім ще друга і третя…

Роксолана сприймала побачення з Артемом несерйозно, оскільки знала, що тільки повернеться Ігор і вона відразу зникне з горизонту, як гроші з банківської карти шахрая.