Глава 13.2

На зустріч Вікторії йдуть не відразу. Погодилися взяти мене на місяць замість неї тільки після того, як побачили мене наживо. А якщо бути точніше: переконалися, що зовні я відповідаю їхнім вимогам.

Тут і зустрічають по одягу, і проводжають. На твій розум всім начхати. Головне, мило посміхатися клієнтам і догоджати їх бажанням.                                                        
 
До сих пір не вірю, що пішла на поводу Вікі і погодилася на цю авантюру. Добре хоч няню вдалося знайти, щодо Ганнусі буду абсолютно спокійною. Та й роботи останнім часом не багато. У мене зараз великий проект. Приватний триповерховий будинок на березі моря. Замовники оплатили ще і дизайнерський нагляд, тому можу дозволити собі трохи розслабитися. 
 
Я взагалі до сих пір не можу повірити що все вийшло. Це просто неймовірно. Всього за два роки я з дизайн-проектів звичайних квартир в панельках перейшла на абсолютно новий рівень. Пентхауси, елітні квартири, котеджі. У мені стільки внутрішньої енергії, що я буквально свічуся. А в планах організувати великий офіс і взяти до себе в штат парочку перспективних дизайнерів. Замовлень набагато більше, ніж мого часу. 
 
Робота Вікторії  опускає мене на землю. Я зі страхом думаю що було б, не відкрий я в собі тоді здатності в області дизайну. Перспективи були б не райдужні. А так у моєї дитини все найкраще. Я вже навіть підшукала їй дитячий садочок, з будівлі якого відкривається прекрасний вид на море. 
 
Я стою спиною до вхідних дверей і розкладаю по полицях білосніжні сорочки. Робота насправді не складна, якщо не думати про те, як вирвати в іншого консультанта клієнта, щоб бонуси за проданий товар капнули саме тобі.

Я абсолютна не зацікавлена ​​в продажах або ще в чому-небудь, не намагаюся догодити клієнту, просто приношу те, що на мій смак йому піде більше. В основному я відпарюю одяг і розвішую в залі. 
 
Тому нового покупця я бачу не відразу. Чую лише як при відкритті дверей посилився шум з вулиці і звуки кроків, що наближаються до мене.                                                   
 
- Мені потрібен синій костюм і метелик. Терміново, - вимогливо кидає чоловік, зупиняючись біля себе.

Я ж забуваю як дихати. Завмираю, не в силах поворухнутися. Відчуваю як холодні краплинки поту скочуються по спині, а жах заповнює мене всю зсередини. Тому що цей голос я можу дізнатися з мільйона.                                                  
 
Це Артем. 
 
Мій колишній чоловік.