Глава 24. Максим

Ніч огортає спальню важкою, гнітючою тишею. У величезному ліжку поруч зі мною спить Нора. Вона повернена до мене спиною, її дихання рівне й розмірене. Але я не можу навіть заплющити очей. Кожен дюйм мого тіла натягнутий, наче металева струна, а простір навколо здається чужим і виснажливим.

Я повертаю голову й дивлюся на неї в напівтемряві. За пару годин до цього вона розігрувала перед мною сцену каяття та турботи, але зараз, без слів і масок, її присутність поруч викликає в мені лише глухий, важкий біль.

Все. Брехня закінчилася. Подальше самообманство — це злочин.

Я підводжуся з ліжка, намагаючись не розбудити Нору, сідаю на край і затискаю скроні долонями. У голові знову й знову виринає обличчя Софії. Спогади про її сльози в машині під час шаленої зливи, її тремтячі голоси про те, як страшно й самотньо їй було ростити Мію самій... Кожне її слово досі відбивається в моїх грудях тупим, розпеченим болем.

Я не кохаю Нору. Ніколи не кохав. Усе це — моє прагнення створити «правильну» сім'ю, моє бажання сховатися від власної самотності й загладити фантомний біль минулого. Але жити з жінкою без почуттів, ділити з нею дім, удавати турботливого нареченого, коли кожна клітина моєї душі належить іншій, — це приниження і для неї, і для мене. Я ніколи не зможу стати для Нори справжнім чоловіком.

Моє серце, моє життя й моя відповідальність — там, у дитячій клініці, де в палаті інтенсивної терапії спить моя маленька Мія. І тут, у кімнаті поруч — Софія.

Я зробив її життя руїною п'ять років тому через власну сліпу ревність та підлу брехню «друга». Але сьогодні, коли я обіймав її в машині й відчував, як вона нарешті розслабляється в моїх руках, я збагнув головне: моє кохання до Софії нікуди не зникло. Воно лише чекало свого часу під товстим шаром попелу.

— Я виправлю це, — тихо, майже безвучно прошепочу я в порожнечу спальні.

Рішення приходить чітке, важке й остаточне.

Я не діятиму підло за спиною. Я не буду ховатися чи грати на два фронти. Зараз головний пріоритет — операція Мії. Як тільки її проведуть і лікарі запевнять мене, що донька в повній безпеці й загроза життю минула, я негайно проведу з Норою відверту, чесну розмову.

Я скажу їй правду. Скасую заручини й зупиню будь-які весільні приготування. Я визнаю свою провину перед нею, не шукатиму виправдань своїм вчинкам. Я забезпечу її майбутнє так, щоб вона ні в чому не мала потреби: перепишу на неї розкішні апартаменти в центрі міста, виділю значні фінансові відступні й закрию всі її рахунки. Вона не винна в тому, що я прозрів лише зараз, і я хочу, щоб вона пішла з мого життя без матеріальних образ.

Але шлюбу не буде. Весілля скасовано назавжди.

Я віддам Норі гроші й майно, але своє майбутнє я залишу для дівчинки з очима кольору неба та її матері.

Коли операція мине, я стану перед Софією на коліна. Благатиму в неї про пробачення, скільки б часу й сил це від мене не вимагало. Я доводитиму їй щодня, що здатен бути надійною опорою, справжнім батьком для Мії та чоловіком, на якого вона може покластися.

Перші сірі промені світанку пробиваються крізь важкі штори спальні, забарвлюючи кімнату в холодні тони.

Я встаю з ліжка й виходжу з кімнати, відчуваючи, як з душі спадає важкий камінь. План є. Шлях чіткий і єдино правильний. Я вірю, що чиню як чесний чоловік, який нарешті знайшов свій шлях і готовий боротися за свою справжню сім'ю.