Глава 19. Софія

Істеричний крик Нори прорізав тишу другого поверху, мов гостре лезо. Я як раз збиралася повернутися до Мії після того, як ледь угамувала тремтіння в руках. Слова Нори про те, що я тут ніхто, а Максим просто відкуповується від провини за хвору доньку, досі стояли в горлі пекучим комом. І ось тепер цей шум.

— Вони були в моєму сейфі! Платинові обручки від Tiffany! — лементувала Нора, розмахуючи руками перед Максимом, який уже вибіг із кабінету. Його обличчя було темнішим за тучу. — Максиме, це не просто прикраси, це символ нашого весілля! У будинку чужі! Я вимагаю, щоб охорона негайно обшукала кожну кімнату! Кожну!

— Норо, заспокойся, — суворо мовив Максим, намагаючись перехопити її за плечі, але в його голосі відчувалася металева напруга. — Андрій уже перевіряє камери спостереження. Ніхто сторонній на територію не проходив.

— Значить, це хтось із своїх! — Нора різко розвернулася й вказала пальцем у мій бік. Вона дивилася на мене з такою дикою, неприхованою зневагою, що в мене всередині все закололо крижаними голками. — Або з тих, кому дуже потрібні гроші! Кому завжди мало!

— Норо, стеж за язиком, — вигаркав Максим, і в його баритоні спалахнула така лють, що навіть охоронець біля сходів здригнувся.

— А що «за язиком»?! — не відступала вона, награно тупаючи підбором. — Андрію, перевірте кімнати слуг! І кімнату цієї... «гості»! Якщо нам нема чого приховувати, то й обшуку ніхто не лякатиметься, правда, Софіє?

Я застигла на місці. Мої пальці судомно стиснулися в кулаки. — Обшукуйте, — тихо, але з максимальною гідністю відповіла я, дивлячись Норі прямо в очі. — Мені приховувати нічого.

Охоронець Андрій із двома підлеглими й однією зі служниць — мовчазною дівчиною на ім'я Олена, яка останні дні прибирала в моєму крилі, — рушили до моєї кімнати. Максим ішов слідом, не зводячи з мене важкого, випробовуючого погляду. Я йшла за ними з абсолютно чистою совістю, хоча підсвідомий страх уже стискав лещатами грудну клітку. Я надто добре знала, на що здатна Нора, коли відчуває загрозу.

Кімната була невеликою та скромною. Андрій швидко перевірив шафу, тумбочки, сумочку. Нічого.

— Бачиш? Тут нічого немає, Норо, досить цього цирку, — суворо мовив Максим, розвертаючись до виходу.

— Зачекайте! — раптом подала голос служниця Олена. Її голос тремтів, а очі бігали по підлозі. Вона підійшла до двоспального ліжка, на якому я спала щоночі. — Пане Андрію... а під матрацом перевіряли?

У мене всередині все обірвалося й полетіло в бездонну прірву.

Андрій мовчки крокнув до ліжка, підняв край важкого матраца і запустив туди руку. За секунду витяг невелику, вкриту бірюзовим оксамитом коробочку із золотим логотипом Tiffany & Co.

У кімнаті запала така дзвінка, мертва тиша, що стало чути, як за вікном гуде вітер.

— Ні... — вирвалося з моїх грудей беззвучним шепотом. Я хитнулася назад, упершись спиною в холодну стіну. — Ні, це... це якась помилка! Я ніколи не бачила цієї коробочки!

— Помилка?! — вищала Нора, вихоплюючи оксамитовий футляр із рук Андрія та розкриваючи його. Всередині на білому шовку сліпучо виблискували дві платинові обручки. — Ось вона, твоя помилка! Злодійка! Ти звичайна, низька злодійка!

Я дико подивилася на Максима. — Максиме, присягаюся тобі життям Мії! Я не брала цього! Я навіть не заходила в її кімнату!

Але Максим мовчав. Його обличчя перетворилося на сухий, кам'яний моноліт. М'язи на його щелепах ходили ходуном, а в очима палало таке дике, темне розчарування, від якого мені стало фізично боляче дихати. Він дивився на коробочку в руках Нори, потім на мене — і в його погляді я прочитала найстрашніше: він мені не вірив. П'ять років тому він бездумно повірив у мою «зраду», а зараз — повірив у цю брудну, дешеву постановку.

— Максиме, ти бачиш?! Вона підкинула це, щоб зіпсувати наше весілля! Щоб помститися! — Нора схопила його за руку, її голос лунав як переможний марш. — Виганяй її! Виганяй цю злодійку негайно! Я викличу поліцію, нехай її заарештують! Щоб її й ноги не було в цьому будинку!

Я стояла посеред кімнати, розбита, принижена й повністю беззахисна, слухаючи, як Нора вимагає моєї розправи, і чекала, що саме зараз вирече той, кого я колись кохала більше за власне життя.